От і пролунав із трибуни парламенту черговий набір фонем, лексем та інших словоформ, написаних закулісним спічрайтером. Щось почули якісно нове? Чіткішими стали обриси перемоги – чи далі все розпливачасто тоне в тумані мрій? Хотів би я розкласти по кісточках так званий «план перемоги», але нема там кісточок.
Все, що з трибуни зачитав генератор випадкових слів, рендомайзер буков, продуцент вербальних конструкцій, насправді є одноклітинним. У презентованому «плані» нема ні хребта, ні кісток, ні навіть хрящиків. Це суцільна медуза, складена з драглистого тіла посилів, які є такими ж правильними, як і невизначеними, далекоперспективними і бозна-коли можливими до реалізації. Може, в інше десятиліття?
Було б чесніше переназвати цю амебну презентацію Планом Перемоги десь-так років через 25. Та й то, якщо його візьметься виконувати третя сторона. Якщо успіх твого плану залежить від сумлінної праці сусіда за тридев’ять земель – то це, їй-богу, потужно. Це мощно, нічо не скажеш.
Хотів би я внести бодай якусь ясність у наші перспективи, та нема що вносити. Суперлото обіцянок триває. Абракадабра речень далі множиться. Динамо-машина фраз ні про що продовжує пихтіти. Відсутність і наготу змісту вже нічим неможливо прикрити, навіть облягаючою фліскою поверх накачаних біцепсів.
Це ані план, ані перемоги, ані миру, ані війни. Це чергова кохавинка, сіра, двошарова.
Остап Дроздов
