… Коли я вчився в школі, ми часом любили після уроків зайти в хлібний магазин, такий був колись у Ніжині на початку вулиці Гоголівської. У той час завозили свіжий, ще гарячий «круглий», як ми його називали. Купували четвертинку, зі смаком не з’їдали — зжирали на ходу. А потім… класна керівниця попередила клас, і не лише наша нас. Мабуть, була загальна вказівка.
Суть попередження: їсти на вулиці чорний хліб не можна! Ніжин — історичне місто. У нас, серед іншого, дуже відомий інститут (тоді ще, зараз університет). Отже, у Ніжині бувають іноземці. З капкраїн. А тепер уявіть, казали нам, як ви, радянські школярі, працюєте на буржуазну пропаганду: йдете по вулиці, їсте чорний хліб, жадібно. У нас що, крім хліба їсти нема чого?
Це не вигадка. Це з тієї ж серії, що слухати рок, носити джинси і не стригтися — піддаватися американській пропаганді. Отже, антирадянська твоя суть, школяре…
Маразм? Ага.
Але такий самий маразм, коли нині членкині заявляють: «Хто проти слова «психологиня» — той працює на російську пропаганду. Хто не згоден із історикинями, той згоден із росіянами». І так далі. Аж до «несприйняття Фаріон означає, що ви — проросійські, і працюєте за їхніми методичками».
Російська пропаганда існує. Але тицяти її туди, де її нема — це типова більшовицька практика, коли єдиним аргументом за маразм і зло було «ви піддаєтесь буржуазному впливу». Не один в один, але дуже схоже.
Андрій Кокотюха
