Культура Суспільство

Не дозволяймо наші прапори перевертати!

З Днем незалежності, Америко! Красива, велична, сильна, щедра, гонорова: «Oh beautiful, for spacious skies For amber waves of grain For purple mountain majesties Above the fruited plain» (О, прекрасна просторими небесами, бурштиновими хвилями збіжжя! Фіолетовими величностями гір Над плодючою рівниною).

За всі мої роки у США ніколи не залишало відчуття, що ось цей краєвид за вікном – достоту, як наші Карпати! (Десь у Аппалачах). Чи простори Огайщини, безмежні лани до обрію, дуже переконливо «прикидаються» степами Донеччини. Ось тільки небо – не ображайся, друга Батьківщино – воно над Україною і блакитніше, і вище… І святіше.

А села вздовж автошляху – та сама, «одноповерхова Америка» – такі вже схожі на рідні Галичини! Тільки не архітектурою, а ставленням до свого, щиро власного шматочка землі. Чепурні травники, клумби, якісь фантазійні альтанки поруч з будинками-лялечками. Їхні господарі вже протягом століть мають ритуали, що передаються поколіннями: працювати на свій добробут важко й багато, ділитися з кимось, кому не пощастило, в неділю – до церкви, як порядним громадянам належить. Бо хіба варто інакше? І так – десь у сейфі тримають рушницю чи пістолет, щоб могти себе захистити від непроханих гостей, в яких ритуал завше однаковий – відбирати чуже.

Я люблю цю «классику», країну-взірець і мрію для тих, кому стала новою домівкою.

Але вчора, коли проїжджали звичною «одноповерховою Америкою», раптом різонуло око. Щось було не так. Зупинилися, розвернули автівку. Прапор на флагштоку вздовж дороги був вивішений догори дригом, зірками донизу. Хто таке зробив, навіщо? Може, випадковість?

Якби ж то!
На тому ж місці ще донедавна височів банер одніє радикальної організації, десь поруч розташувався місцевий осередок. Ви її знаєте, умовно назвемо «дуже темні існування мають значення, інші люди – до лампади, заткайтеся». Члени цього «товариства» боротьби із законом і порядком мають чимало симпатиків у владних кабінетах Вашингтона. Бо дуже темні «партійці»– світоглядом, «освітою», способом буття, хронічним неробством та істериками «даааайте нам всього безкоштовно вже!» – електорат cьогоднішніх «демократів».

Коли треба – їхній ударний кулак на вулицях. Ось тільки ліберальні та підконтрольні ЗМІ хронічно не побачать «нічого поганого» у потрощених вітринах, побитих (або і вбитих) полісменах чи випадкових перехожих. Хіба що «боротьбу за демократію»…

Бо в них усе догори дригом, не тільки прапор, але й звичайні людські цінності і розуміння «добре-зле». Гаразд, ближче до землі, тієї, що конкретно вздовж шляху: маємо приклад зневаги до державного символа. Телефоную до поліції, обіцяють розібратися. Принаймні, коли верталися тією ж дорогою назад, жодного прапора на тому ж місці вже не було.

А мені знову згадалась давня Україна і певна її схожість з Америкою нині. Був рік десь 2002 чи 2003-й, Київ, пресконференція якогось чи то «рускава саюза» чи іншого промосковського непорозуміння. В ті роки – звична, на жаль, справа, сепаратистських, відверто ворожих державі лівих у всіх відношеннях партій і партійок було, хоч греблю гати. Вони, не соромлячись, вголос розповідали про свої плани «вазрадіть СССР» і періодично влаштовували збіговиська. Але реакція влади, а відтак і суспільства, була на рівні стенання плечима. Подумаєш, чергові придурки воду каламутять – хто би на них зважав!

І на ту їхню пресуху теж не надто звернули увагу. Крім мого на той час видання – тижневика «Слово Просвіти» – на подію в належній тональності відгукнулися хіба ще кілька газет, все. Хай собі триндять, мовляв, у нас же демократична країна! Свобода висловлювань і таке інше. Подібно не переймалися відвертими ворогами ще довго. Поки не стався 2014-й, а відтак – 24.02.2022.

Колишні «непорозуміння» виросли у знавіснілого кривавого монстра. Хоч в Україні йому легко було скрутити в’язи якихось років 20 тому, пересаджавши «рускосаюзовців» та іже з ними. Однак, за недбалість тоді держава розплачується сьогодні – життями і територіями.

Тому: Америко, схаменися вже і зараз! Не дозволяй розхитувати власного човна лівакам усіх мастей та орієнтацій. Поки ще не пізно. Мені дуже не хотілося б, щоб у майбутньому тобі довелося гірко розплачуватися за свою поблажливість сьогодні. Я категорично проти, щоб ти втрачала свої велич, силу, красу. Щоб колись тебе знали іншою, ніж ти була завжди. Шанси ще є – на виборах до Сенату восени цього року. В тім числі, усунути від впливу різноманітні непорозуміння на місцях та в столиці. І щоб жодній наволочі навіть на думку не спадало вивішувати прапора не так, як належить.

І кольорами і пейзажем Америка таки схожа на Україну. І дати днів народжень у нас влітку. З тією різницею, що укранську Незалежність святкують плюс місяць і 20 днів пізніше. Але ми однаково любимо свою свободу. Тим часом, 4 липня – American Independence Day. Happy Birthday, dear USA!

Людмила Пустельник

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.