Це справді читацьке щастя, що полиці наших книгарень починають красиво вгинатися під вагою новітньої зарубіжної літератури, перекладеної українською з оригіналів, а не з російськомовних видань.
Але шляк мене трафляє, коли сідаю читати оцей набуток. Бо у багатьох наших видавництв просто манія економити на фахових редакторах, довіряючи порати тексти на «стук-грюк, аби з рук».
Схоже, так добирає собі команду і столичне видавництво «Наш формат». Почитав оце перекладену Катериною Дисою прецікаву книжку Ніла Ферґюсона «Площі та вежі», але холєра ясна! — так, наче крізь тернисько дерся.
Хай дружно гикнеться головній редакторці книжки Ользі Дубчак і літредакторці Марині Ткачук: досі витягую з душі їхні скіпи. Оті «чорнилА», «пахати» (орати), «неприємна (очевидно, прикра, сумна) істина», «вирубили» (замість вирубали) і т.д., маю цілий список.
Не відаю, чи дбають видавці з «Нашого формату» про власне реноме, але наступного разу я вже ду-у-же вагатимуся, перш ніж прихопити їхній товар до каси книгарні.
Валерій Ясиновський
P.S.
Валерію, люблю твої тексти, але істина ще дорожча. Я теж уважно читав деякі книжки «Нашого формату» й бачив там не одну «скіпу», але й бачив ту каторжну (термінову) та невдячну роботу. В кожному видавництві і навіть у кожного редактора трапляються… скажімо, невдачі. Загалом, вони дають волю нашій мові, прекрасно розуміючи, як це небезпечно. Я був би обережніший в таких оцінках. Не скажу про «чорнила» (бо треба б контекст), а от «пахати» як почув у с. Добраничівці, так уже 8 років стежу за цим словом, і таки виходить так, що це давнє наше землеробське слово, дуже цікаве етимологічно й багате змістом, нерідко означає не тільки оранку, а й усяку тяжку працю на землі (сюди ніяк не клеяться вульгарні метафоризми типу «пахати дисертацію»). А от істина неприємною таки буває — не приймає її душа, хоч і визнає як таку. Значно важче уявити істину сумною. Як таку.
Василь Триліс
… Щодо «давнього землеробського» походження, маю підозру, що «давність» його сягає «сивочасся Аракчєєва». Ну, може, сивішої пори — князя Бутурліна. У Грінченка, звісно, є слово пахати, але з наголосом на перший склад — нюхати. Хоча є пашниця, є пашнЯ, пашниша, пашенний. Але… навіть «мужик», як відомо, «орав край дороги»). Що ж до чорнила, то тут і контексту не тра — воно таки чорнилО, в усіх родах і числах. Російскої множини «чернил» українською нема. А істина ж не смакується, не береться на мац, не нюшкується, тому приємна вона чи не приємна – якось те жважко до носа-пучки-язика прилампічити… Куди природніше — за Ліною: “мені відкрилась істина печальна».
Валерій Ясиновський
