Коли настає 9 березня — одразу в нашому медійному просторі виринає тема Шевченка. Шкода, що її нема в інші дні, але хай вже бодай 9 березня буде. Однак хочеться адекватного Шевченка, а не фантазій і жовтої преси. Напр., як освічений журналіст 24 каналу може пускати в етер інформацію про те, наче Шевченко був греко-католиком? Він не міг бути греко-католиком, бо цієї церкви не було в Рос. імперії. Ще Володимир Антонович пояснював у своїй статті в «Основі», що Шевченка ніяк не могли відспівувати у греко-католицькій церкві, бо її в Росії не існувало. Ця церква була в Галичині.
Але укр. журналістам у 21 ст. це пофіг, вони вірять товаришу Зубкову. Вірять і тиражують його абсурдні твердження про якийсь зреконструйований ним «Кобзар» — єдино правдивий, бо, виявляється, і рукописи Шевченка відомі винятково Зубкову. Та подивіться на Порталі Шевченка — рукописи там є, клікніть мишкою разів 5. І в цій передачі (раптом!) бере участь вчений муж Тихолоз, що просвіщає глядачів, наче Григорій, батько Шевченка, ремонтував колеса до возів, був майже тобі фопом. Насправді батько Шевченка чумакував.
А чого вартує той кожух, що вже доганяє за цитованістю Шевченка-провидця соцреволюції. Та гарний той кожух, практичний, теплий для зими у Петербурзі й імпозантний, оригінальний для тамтешньої публіки, відповідний одяг для мистця і батька нації-родини. Чим, скажіть, той кожух гірший за єнотову шубу? Він кращий, бо вироблений зі шкіри свійських тварин, і любителі живої природи нині будуть менше травмовані. І смушкова шапка, до речі, не така сміховинна, як циліндр, але ж із циліндра у нас ніхто не сміється, а от смушева шапка чомусь не відповідає нашим витонченим естетичним смакам.
Нам треба Шевченка стереотипного, одягненого по моді свого часу, щоб не відрізнявся він, скажімо, від Тургенєва. Нам хочеться Шевченка-денді, але це абсурд! Усе це свідчить про відсутність в нас і смаку, і уяви, і певності себе. А недолугі, стереотипні запитання журналістів свідчать, що самі вони Шевченка не знають, все їм, окрім кожуха, із Шевченком ясно.
Ясно, пані і панове, одне: як Росія задушила у зародку Кирило-Мефодіївське братство і його українську ідею, знищила Шевченка, що був мотором цієї ідеї, у солдатчині, так Росія нищила українців і продовжує нищити нині всіх нас. І Шевченко першим сказав про це. Він — пророк української геноцидної долі, пророк, що як Єремія, оплакував падіння Єрусалиму. Він і зобразив себе в образі Єремії на початку найважливішої своєї книжки, що зветься «Три літа». І епіграф до неї взяв — «Молитву Єремії пророка», яку, на жаль, і в найновішому академічному виданні віднесено до творчих заготовок поета, коли насправді це його провідна ідея, він бачив, що рос. полон знищить Україну.
Нерозуміння Шевченка — це жахливий діагноз для суспільства. Журналісти мають відчувати відповідальність, працюючи над передачами, присвяченими Шевченку. Таку передачу не склепаєш за півдня. До неї треба готуватися й намагатися обійтися без «відкриттів», що зазвичай є фантазіями. І досить вже стягувати з Шевченка його прекрасного кожуха, без якого втрачається сам образ поета-пророка, тобто поета, що обіцяє нації випробування плоті і духа — страждання.
Страждання ж у суспільствах, що рекламують насолоди, попитом не користуються, але це не означає, наче їх нема. І Україна тому доказ. Декларативно відкинути мартиролог — не штука. Штука — знищити його причини. Росія має бути зруйнована. Ось Шевченків заповіт. Не перемовини, не жертвування територіями, не кордони 1991 року, а зруйнування Росії.
Роксана Харчук
P.S.
Справа Бузини живе. Скільки ще таких бузин топче нашу землю! Мені з часом Шевченко більше заходить як мислитель, ніж поет. Ну є слабкі сентиментальні поезії, такі можна знайти у кожного літератора. Але є «І мертвим, і живим…» та «Великий льох», завдяки яким Шевченко є поза часом. А кожух… Мав повне право плювати на фейсконтроль та одягатися як йому хотілося. Сократ ходив здебільшого босим і ноги не щодня мив, ну то й що?
Віталій Писанський
Ця ненависть до кожуха — ідея нашої діаспори. Ідея має право на існування. Лео Мол зробив гарний пам’ятник молодого Шевченка. Звичайно, совок культивував образ Шевченка у кожусі, коли був і образ Шевченка молодого, поета-романтика. Однак Росія знищила цей романтичний образ. У підсумку свого життя Шевченко явився нам у кожусі. Він сам сконструював собі цей імідж. То треба просто пояснити це, а не займатися обсмоктуванням очевидних речей
Роксана Харчук
