Якось на презентації однієї з книжок у Львові під час спілкування зайшла розмова про те, як важливо знати історію. Всю, а не ту, що у шкільних підручниках написано на радянський манер «взвейтесь-развейтесь». Згадав як приклад Тараса Григоровича — який він був кльовий, веселий чувак, любитель жіночого товариства, хмельних напоїв та гарного товариства. Згадав про його відвідини популярних тоді будинків, де спускав грубі гроші на «веселих дівчат». Зараз це називається словом «тусовщик».
Мене слухали. Чемно. А потім одна жіночка з тамованим обуренням спитала, звідки мені відомі такі факти? І що Тарас Григорович так ніколи б не вчинив. Бо він був майже святий!
На зустрічне питання чи читала вона щоденники Шевченка, отримав негативну відповідь. Спитав, чи відомо їй про «Товариство мочеморд»? Не відомо. Чи читала вона спогади інших людей про нього? Ні, не читала. Жінка взагалі не змогла сказати, що вона читала про Шевченка за межами шкільної програми.
Усе було б ще нічого і їй можна було пробачити, якби не одне «але». Вона була вчителькою української мови 
та літератури у ліцеї, і на презентацію прийшла разом з дітьми. І ось при них навіть не посоромилася визнати, що нічого про Шевченка не знає, але прокричати «вивсьоврьоте» таки сподобилася.
Тож, може, це когось здивує, але пара фактів про Тараса Григоровича, може спонукають подивитися на цю особистість трохи інакше, аніж нас привчали. Хоча, звісно, завжди знайдуться такі, хто звинуватить у посяганні на святе, але не ображайте його, перетворюючи на «буку».
1. Шевченко був наймоднішим художником-портретистом Санкт-Петербургу. До нього стояли в черзі. Портрет замовнику коштував близько 150 рублів — шалені по тих часах гроші. За життя і оточуючі, і сам Шевченко вважали його саме художником і лише після цього — поетом.
2. Шевченко був однією з дійових осіб неформального гуртка богемної української інтелігенції, який називався «Товариство мочиморд». Головним проявом мочемордія було розгульне товариське життя з пиятиками, про що свідчить сама назва, яка протиставлялася «сухомордіям» або «сухориліям». До товариства належали такі відомі особи, як поети Віктор Забіла та Микола Маркевич, брати Закревські, Володимир Даль, автор знаменитого словника, який спочатку називався «Толковый словарь великорусского наречия русского языка».
3. На засланні (хоча будь-яке заслання, а тим більше солдатчина не мед) життя Шевченка було не таким нестерпним, як потім його змальовували. Йому надавали покровительство офіцери, заплющували очі на те, що він малював та писав тексти. До слова «захалявні книжки» — це міф. Насправді він записував чорновики віршів на разноманітних клаптиках паперу, які носив у різних місцях, у т.ч. й у чоботі, але потім принагідно переписував до «чистовиків» — то були зшивки, які за розміром просто за халяву не помістяться.
4. Шевченко мав величезну популярність у жінок і багато разів закохувався. Навіть на ті часи він був неабияким ловеласом. Серед його коханок були звичайні селянки, служниці, офіцерські дружини, актриси і навіть дами з вищого світу.
А кожух і шапку він носив дуже рідко. То була данина тодішній «народній моді». У реальному житті він був неабияким модником і денді. Його улюблений напій (крім чисто алкогольних) — чай з ромом.
Павло Бондаренко
