Незабутні буремні революційні 1989-1990 роки… Історично багатоетнічне, традиційно толерантне, затишне і миролюбне місто Чернівці клекотить, як казан на ватрі, роздмуханій молодими вітрами політичних змін, викликаних незворотніми процесами Перебудови. І… певною мірою розпочатими і оспіваними Першим фестивалем української сучасної пісні та популярної музики «Червона рута», який відбувся у вересні 1989-го.
Відцентрові події в Москві, надто ж груднева революція в Бухаресті (1989) з розстрілом Чаушеску тільки підлили оливи у ватру визвольно-демократичних змагів. У Чернівцях, вражених алопецією, одне за одним створюються національні, політичні, громадські об’єднання, першими з яких стали Крайова організація Народного Руху України, «Зелений Рух Буковини», товариство єврейської культури ім. Е.Штейнбарга. Слідом було створено філію Української Гельсінської Спілки, Товариство румунської культури імені М.Емінеску, Товариство російської культури ім. Д.Сахарова, підписано угоду про побратимство Чернівців і Солт-Лейк-Сіті (США).
І нарешті 11 лютого 1989 року у Мармуровій залі Чернівецького університету і відбулися урочисті багатолюдні збори чернівчан, на яких було створено обласне об’єднання Товариства української мови! Обране керівництво ТУМ, яке, правду кажучи, викликало в мене здивування, не дивлячись на мою велику повагу до обраного головою Товариства української мови професора фізики п. Гавалешка та його помічників: професора хімії п. Панчука та професора-германіста Т.Кияка… І це тоді, коли було чимало достойників — вчених україністів, письменників, яким справді боліли проблеми приниженої в радянські часи українськох мови? Видно, працівники ще існуючих компартійних та інших органів так «перестраховувалися»… Та все одно почувалася піднесено і… відповідально, адже несподівано на зборах мене одноголосно затверджено редактором майбутньої газети ТУМу.
Мені приємно і тривожно, бо вже передчуваю, що нас усіх чекає… І справді, майже рік прийшося оббивати пороги сектора преси Обкому партії, щоб вибити дозвіл на заснування газети Товариства, коли ж він був 
отриманий, на засіданні редколегія я зрозуміла, що коїться якась змова, тож підписавши перше число, попросилася на звільнення.
Тим паче, що вистачало тоді робити для кожного спраглого змін. Зокрема, в тому ж Товаристві Української Мови… У 1989-му несподівано у «Советском писателе» вийшла в перекладах моя книжка поезії «Свет родника». А в листопаді мене запрошено взяти участь у Всесоюзній конференції жінок-письменниць у Москві, яку організувала радниця Раїси Горбачової письменниця Лариса Васильєва. Йшлося про створення «Федерации писательниц СРСР». Злякана невідворотними результатами ПЕРЕСТРОЙКИ, Москва рятувалася. Але ми з відомою письменницею Раїсою Іванченко провалили цей проект, який згодом усе-таки діяв, але вже як «Международная Лига писательниц», але без українок, під орудою тої ж Лариси Васильєвої, авторки популярних тоді книжок «Жены Кремля» і «Дети Кремля».
Для мене ж поїздка на конференцію стала поштовхом до зацікавлення Жіночим Рухом, а згодом і до створення в Чернівцях «Асоціації буковинських жінок». І хоч ця перша на Буковині жіноча організація проіснувала недовго, однак, надіюсь, стала поштовхом для відродження Жіночого руху в області, зокрема, всесвітньо відомого «Союзу українок», «Жіночої Громади», буковинський осередок якої я очолила у 1993 році. А також появи таких жіночих організацій, як «Солдатські матері», «Ділові жінки» та ін.
Яскравою прикметою початку 1990-х стало також відродження колись забороненої (як газета «Час») і народження нової преси, як, приміром, газета міської ради і громади «Чернівці», якій я віддала 8 років, кажучи пафосно, своєї трудової біографії, або трудового шляху. У моїй трудовій книжці чорним по білому записано: «01.03. 1991р. Призначити редактором відділу соціально-економічних проблем, моралі та етики 
газети «Чернівці». Як бачимо, фронт робіт і проблем був широким, цікавим і актуальним. Було де розгулятися «перу».
Ці 8 років на передовій розбудови нових соціально-економічних засад діяльності міста багато дали мені як журналістові та й письменникові, який пише на соціальні теми… За що варто подякувати, бодай цим спогадом. А запросив мене в колектив дорогий моєму серцю журналіст, історик, краєзнавець і культуролог світлої пам’яті Ігор Чеховський, який за завданням редактора Ю.Гусара, формував колектив. Але з умовою, що не я, а він буде вести відділ культури, літератури та історії. Мовляв, мене чекають проблеми ще цікавіші.
І справді, ці 8 цікавих творчих літ у молодому креативному колективі згадую з ностальгією… І вітаю з нагоди ювілею тодішню команду: Юхима Гусара, Василя Семчука, Олександра Лебедя, Анну Гаргалю… Світла пам’ять незабутнім Ігорю Чеховському, Вадиму Гоманюку, Наталі Команяк, Володимиру Фініву… Многая літа газеті «Чернівці» і її нинішньому колективу!
Галина Тарасюк
