Мій досвід літературних авторських виступів у Корюківці, Новгород-Сіверському та Прилуці засвідчив: треба говорити про Росію з української точки зору.
Бо досі в головах сидить совєтчина — как же, вєлікая літєратура!, ах, вєлікає іскусства! … До теми «Російські святі», яку я вже розпочав, буду додавати тему —
«російська література»
«Написати, що Солженіцин — фігура багатовимірна, це все одно що нагадати: Волга впадає в Каспійське море, як і раніше, без перепочинку. Але сказати, що це явище більше політичне, ніж художнє, треба. Ну й що, що Нобелівська премія в галузі літератури? Всі ці премії заполітизовані. Хто б дав її Шолохову, не будь у нас атомних ракет, чи Бродському, не будь він дисидентом, чи Буніну, якби залишився він у Росії? Так і Солженіцину».
Владімір Крупін. «Пора говорить без придыхания». «ЛГ» № 50 за 10- 11 грудня 2008 р.
«Неможливо все-таки зупинити переконання, що свою Нобелівську премію, як і інші нагороди, звання, фонди, Солженіцин отримав не за художні достоїнства, а за те приблизно, за що Л.І.Брежнєв свою Лєнінську премію по літературі («Малая земля»)».
Пьотр Палієвський. «Что проявляет время». Там же.
Василь Чепурний
