«Приємна річ ремісництво; ба більше, воно абсолютно необхідна річ і без нього далеко не зайдеш. Усі великі артисти були завжди насамперед ремісниками. Інша справа, коли ремісники, які такими є по своєму єству, люди, приречені залишатися ними і того не зауважують саме через власну “просякнутість художньою атмосферою”, починають вірити, що вони художники й інших у тому переконують”;
“Художник сам уподібнюється до предмету розкоші, чому ж йому не розкошувати? Це його життя, це його школа!”; “Щось дуже страшне – повністю стати професіоналом, іншими словами, стати людиною, в якої вирізали живе гаряче серце, а на його місце вшили механічну забавку”; “Правду театру необхідно перевіряти правдою життя”.
(З листа Олександра Бенуа до сина Миколи від 19 березня 1935 року)
На моїх очах змінювалися люди, змінювалися книги і змінювалося ставлення до них. Здавалося б, звик до всього. І все ж, є речі, яких я не приймаю і не прийму: війни і байдужого ставлення до книжок.
Днями придбав книжку “Олександр Бенуа роздумує…” (1968), у якій зібрані матеріяли, спогади, листи одного зі знакових знавців европейського живопису, архітектури, театру, музейника, художника і мемуариста Олександра Бенуа (1870-1960) за 1917-1960 роки. Книжка обсягом 750 с., ілюстрована фотографіями, репродукціями малюнків сучасників і самого художника. Ціна, за яку придбав, 25 гривень.
Міркування Олександра Бенуа про архітектуру, про ставлення до пам’ятників “старих режимів”, про світ мистецтва є не просто актуальними, але начасними. Але, здається, ми вже не чуємо. Навіть ті люди, які мали би це пам’ятати, – мовчать.
Війни закінчуються. Мистецтво вічне. Втрати мистецтва такі ж фатальні, як і втрати людей…
У листі до свого сина Миколи (1901-1988) – художника-декоратора, сценографа і директора художньо-поставної частини театру Ла Скала, Олександр Бенуа висловив деякі міркування про мистецтво і людей мистецтва, які варто пам’ятати.
Євген Баран
