Як тільки головком ЗСУ Сирський на кілька днів зникає з публічного простору, в расеї «начинается волнение»: «Ето он где? Убили!» «Пятий раз?» «Ну, ладно не убили, серйозно ранили, вместе со всем генштабом…» Я серйозно і системно моніторю настрої в російському інтернеті. Звісно, знаю і про цензуру, і про ботоферми…
Але є й «патріоти- дабравольці». От саме їхній настрій цікавить найбільше. А він останній місяць – після входження ЗСУ на Курщину – щодня піднімає градус кипіння й істеричної нервозності. Все ж до 6 серпня було чітко й зрозуміло: тиджень-другий отжимаєм Покровськ, добіваєм Донбас, виходім на Днепр-Запорожье, а там уже Адесса “буквально рядом”…
Головком ЗСУ Олександр Сирський не просто підняв градус ескалації – він повернув на театр маневрово-партизанську війну, де не тупа кількість м’яса і бомб, а інтелект, швидкість, оперативність дозволяє меншим числом громити ворога. І це не на своїй землі – на території ворога.
Нашкребли для контратаки на Курщині трохи тихоокеанського флоту, трохи десантури, кадирівців і два-три дні ураа-ура і пшиииик… Взяли села, які ЗСУ і не брали. Жодної лінії фронту і окопів. Сьогодні ЗСУ – тут, завтра там. А біля Глушково 8 тисяч орків, як були в котлі, так в котлі і булькають. Злітають в повітря мости і переправи, залізничні вузли і е-підстанції. Колону російської бронетехніки з 14 одиниць, яка їхала звільняти Курську область, знищено. І тут же в сусідню Білгородську область входять нові підрозділи ЗСУ: куда теперь тихоокеанцам бежать, куда стрелять? Палає на Білгородщині Шебекіно. Десятки тисяч переляканих білгородчан і курян мчать в обласні центри. Повсюду хаос, істерика, і “предательство”.
Гарні ліси виросли за 80 років на Курщині і Білгородщині, Брянщині і Смоленщині. Відкривайте, узкіе, підручники – вчіть, як американці воювали в джунглях В’єтнаму… Воювали-воювали і з ганьбою програли армії і народу, який за потенціалом непорівняним був із США.
Віктор Лешик
