… Статистика продажу книжок свідчить, на подив, про зростання читацького інтересу. В час війни! Думаю, цьому є дві причини: 1) намагання абстрагуватися від болючості війни, 2) припинення валу російської літератури.
Олександр Олійник — чернігівський журналіст, який не відзначився багатотомними зібраннями своїх поезій; вони у нього всі, я б сказав, ощадливі. І тому він практично 
уникнув буйства поетичного багатослів’я і поезій про «красу-росу» і «кров-любов».
В той же час він завжди стояв осібно від чернігівської літературної тусовки, бо пригадую, як на одному якомусь літературному зібранні сказав у раптово загуслій тиші: «Найкращим чернігівським поетом ХХ століття є… Дмитро Куровський». Тиша гусла, бо її наповнював присутній Станіслав Реп’ях…
З Олександром Олійником я працював у редакції газети “Сіверщина”, де він певний час редагував “Білу хату”. І це було чітке, творче, ділове співробітництво, від якого лишились гарні спогади.
А ще я часто цитував його талановитий образ «…Цілують в щоку – тобто майже в лоб».
На книзі автограф: «Шановному шанувальнику окремих поетичних спроб, зібраних під талановитою обкладинкою цієї книжки, Василеві Чепурному, який оцінив дорогий і 
авторові вірш “Перед вечерею”. Спасибі і хай буде все краще, ніж є. 29.10. 2009 р. у Чернігові».
І згаданий вірш «Перед вечерею»
Квасолю чистить мати коло печі,
А батько воду в чайник налива.
Рудий, неначе лис, жовтневий вечір
Ковтає їхні стомлені слова.
Телеекраном плавають піроги –
Іде якесь пригодницьке кіно.
І смирний місяць золотистим рогом
У причілкове стукає вікно.
Не треба раю, вередлива доле, –
Лише прошу, молю тебе: нехай
Ніколи не кінчається квасоля,
Не зайде місяць, не забулька чай…
Василь Чепурний
