Коли вони йдуть у засвіти, дистанція від сьогодні і до студентських років стає все більш уривчастою. Так вся та п’ятирічка у жовтому корпусі заповнена їхніми голосами, смішними (і не дуже) історіями, дружбою, яка дала почасти більше, ніж лекції.
У студентстві у мене з Олександром Пономарівом були не ідеальні стосунки. Через букву «і» в моєму прізвищі. Її вписала паспортистка, пан Олександр кожного разу вдавався до іронічних описів цієї тіточки, хоч ніколи її не бачив. Він стояв на тому, що має бути літера «и»…
Нашому курсу дуже пощастило — куратором була кафедра стилістики. Тож Алла Коваль, Георгій Почепцов, Юрій Лисенко, Людмила Шевченко, Олександр Пономарів з нами проводили більше часу, ніж просто пари й семінари.
В Олександра Пономаріва було лицарське ставлення до української мови в часи, коли не було жодних квот на радіо і державного захисту мови. І сьогодні я відчула холодок та порожнечу, коли дізналась, що Олександр Пономаріва не стало…
Дякую за науку. Царствіє Вам Небесне.
Ольга Скотнікова
