Думаю, що помирати йому було важко не тільки від хвороби, але й від отого покручного стану української мови, яку ми всі чуємо на вулицях, з телевізора, з виступів наших, прости, Господи, політиків… Олександр Пономарів був Лицарем української мови. Скажімо, тих же політиків він міряв тією ж українською мовою.
Коли вони йдуть у засвіти, дистанція від сьогодні і до студентських років стає все більш уривчастою. Так вся та п’ятирічка у жовтому корпусі заповнена їхніми голосами, смішними (і не дуже) історіями, дружбою, яка дала почасти більше, ніж лекції.
Олександре Даниловичу, ну як же так! У ці сутінкові часи, коли плодяться «досвідченні», хоча я так сподівалася, що часи «професорів» уже минули… Коли, вмикаючи телевізор, хочеться заткнути вуха від оцих лінгвістичних помий, котрі виливаються тобі на голову…
Президент Зеленський нарешті озвучив, так зване, «перше питання» із п’яти, з якими він хоче звернутися до народу… і одразу все стає зрозумілим. Наш «найвеличніший слуга» знову обирає шлях звичного популізму. Дикого популізму та брехні.
