Вже понеділок. Глупа ніч — 2.30… Перечитую новели Григора Тютюнника. «Три плачі над Степаном», «Печена картопля», «Зав’язь»… Відчуваю, які далекі його новели від хештегів нинішньої доби. Але мені вони сяють, як смолоскип у мороці.
Такі ті його селяни часто затуркані, але добрі, людяні, внутрішньо чисті почуттями. Таке Велике Милосердя душі письменника розлите у його новелах!
Читаю і відчуваю його чисту душу, яку, за космічними канонами, було неможливо нічим заплямувати, хіба забрати у неї і в себе життя, коли стало несила терпіти огроми радянської і людської мерзоти…
Степан Процюк
