Не то, шоб я був невмілим верхолазом, навпаки — облазив усі навколишні сосни, ясени, верби, горіхи, тополі, липи, ну, і, звісно, шо яблуні. Усі стрімкі дахи, водонапірні башти, димарі і решту споруд, котрі дерлись у небо, а я на них.
Людство — це вірус, який по суті всю свою історію тулить собі на голову корону. Людство, вінець Божого творіння, і далі продовжує творити безумства, знищуючи навколо себе все живе і красиве. Це взагалі в характері людини: брехати, красти, дурити, заздрити, злословити, а потім ходити до церкви і замолювати гріхи.
Вже понеділок. Глупа ніч — 2.30… Перечитую новели Григора Тютюнника. «Три плачі над Степаном», «Печена картопля», «Зав’язь»… Відчуваю, які далекі його новели від хештегів нинішньої доби. Але мені вони сяють, як смолоскип у мороці.
