У 80-х я навчалась в Донецькому університеті. Після 1 курсу ми поїхали в села Донеччини збирати фольклор. В села, зрозуміло, тому, що саме там живе корінне населення Донеччини. І перше, що ми почули — люди розмовляли і співали виключно українською. А ми ж – російське відділення! Нам потрібні тільки російські «одиниці» фольклору! А взяти їх ніде!
Наші колеги з українського відділення швиденько все назаписували і поїхали, а ми залишились…
І тут комусь прийшла в голову геніальна ідея – піти пішки в Ростовську область! Це хвилин сорок… Натхненні і веселі, ми приходимо в ростовське село, яке розташоване на кордоні з нашим Амвросієвським районом.
Але і тут ми побачили ту ж саму картину — усі розмовляють українською! Усі! А село називалось Вареник…. точніше хутір. Хутір Вареник.
Це було в середині 80-х…
Зараз ті українські села, де ми збирали фольклор, окуповані Росією.
Тетяна Малахова
