Піднімалися до нього на Горове гніздо за розрадою люди. Прибутні звірялися в своїх клопотах і журах. «Життя непросте. Весь час сумніваюся, як чинити...», «Життя складне. Я зовсім розгубилася…», «Життя пусте. Я розчарувався…», «Життя жорстоке. Я зламалася…»
— Добре кажеш…
— Що тут доброго? — дивувалися.
— Добре, що попереду кладете слово «життя».
— І що ж нам робити?
— Жити! Бо єдине, що священне в цьому живому світі, це — життя. Насінина терену, чи шипшини, чи соняшнику, що впала в терновищі чи на пустирі, не розгублюється, не сумнівається, що їй чинити. Чіпляється грунту і дереться вгору до сонця. Й не ламається на вітрі чи під копитом худобини. І не розчаровується, коли обростає колючками, бо таку її сотворив Бог. Але цвіте і пахне, і годує, зцілює плодом птахів і людей. А затим і сама ронить насіння, щоб продовжити себе в новому житті… Ви питаєте мене, що робити? Жити! Добуваючи, зрощуючи в собі крихти втіхи від найбільшого Божого дару — життя. Бо ми теж — насіння Неба.
Мирослав Дочинець
Світлина Світлани ЧЕРНЕЦЬКОЇ
