Поки чубимося через «нагальну» проблему – купатися чи не купатися в ополонці на Йордан, я знову дістаю з полиці свої виписки з Літопису Бойківщини. Отже карачун вже з’їли на Новий рік. І жінки не прядуть від Різдва до Йордану, аби яструб не ловив курей. Навечеря Йордану – то Другий Святий вечір. Чомусь у нас в селі кажуть Щедрий вечір.
Бойки з села Тернова Вижня на Турківщині зранку кажуть дітям сипати овес через рукав у обруч, покладений на долівку, щоб кури неслися. Дівчата і хлопці ліплять хрестики з тіста і чіпляють їх на всі двері і стіни. На Йордан все скроплюють свяченою водою. Газдині печуть чотири паляниці з житнього борошна. Як зійде перша зірка, господар йде до стодоли з тими паляницями, лишає там одну, і приносить мішок сіна.
Каже: «Дай Боже, добрий вечір! Дай Боже щастя, здоров’я, бисми діждали від нись за рік другі свята допровадити в щастю, здоров’ю й радости!». Він каже так три рази, а тоді розстилає сіно на столі, накриває білим обрусом, ставить свічку, три паляниці й кілька головок часнику. Потім усі моляться і сідають до вечері. Починають її з часнику і паляниці, п’ють варену горілку. З паленим цукром, наприклад. Закінчують кутею.
А далі починається щось космічне. Після вечері всі йдуть надвір по воду. До ріки чи до криниці, бо є така мить, коли вода у них перемінюється на вино. Всього лише мить. Але то ще не все. Сідають коло вікон і дивляться на небо. Бо є така хвилина, в якій отворяється небо. І як хтось побачить отворене небо, буде міг у Бога випросити всього, чого забажає.
Мабуть, всі знають, що на Святий вечір можна зрозуміти мову тварин і птахів. Але бойки вважають, що розуміти можуть не всі, лише люди без гріха.
А тепер можна й спати. Помолившись кожен про себе.
Є дві дуже цікаві народні молитви, записані в селі Волосате 1934 році. Якраз на ніч.
«Моя хата – в моїй хаті штири кути, а в тих кутах Ангел Божий, серед хижи сам Син Божий, на порозі Божа Мати Сина вкладає, з Богом лігає.
Ангилики стирижинийки! Стирижіт мою думку з вечира до півночі, від півночі до когута, від когута до рана – на віки віков. Амінь».
Галина Пагутяк, блог
