Суспільство

У Йордан, в прозорій льолі…

— Девушка, там ступеньки есть?
Мовчу…
— Девушка! А дно там есть?
Мовчу далі й ступаю повільно, бо дно страшно мулисте, а вода – жовта й каламутна. І дуже холодна (бо зима ж, Йордан)… Нарешті я — у білій льолі – занурююсь по пояс. Я звертаюся до Отця. І Сина. І Святого Духа. Кладу на себе хресне знамення. І тричі занурююсь із головою. І хутенько йду до берега…

І згадую нашу гідесу Риту, колишню пітерку, а нині — громадянку Ізраїля, яка ще в автобусі «просвітила», що оскверняти річку Йордан своїм спіднім не годиться, а тому потрібно роздягнутися догола і вдягнути ось цю білу льолю (яку треба купити у неї ж, Рити, за десять доларів!).

… Льоля синтетична. А тому, намокла і стала геть прозорою…

І от стою я така, омита від усіх своїх гріхів, у прозорій білій льолі, яка обліпила моє змерзле тіло… А на березі – кілька сотень бажаючих повторити слідом за мною ту ж процедуру… Які напружено слідкують, чи я взагалі випливу з тієї калабані…

Але — слава тобі, Господи! — від сотень напружених поглядів мене милостиво заслонила женщина, яка хвилину перед тим питала у мене про дно у річці Йордан. Я вискочила із води, притисла до себе пакет з одягом і пішла до роздягальні. Йшла хутко, втім, устигла почути реакцію «освяченої» женщини на холодну й каламутну йорданську воду: «Боже мой, какой ужас!»

А я – чесне слово – відчула себе новонародженою. А, може, просто зраділа теплому, чистому і непрозорому одягу на власному тілі. Словом, Христос Хрещається, друзі! В річці Йордан!

Галя Плачинда

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.