Нещодавно подивилася фільм Луки Гуаданьїно “Великий сплеск”. Цей психологічний трилер прекрасно знято, у ньому грають чудові акторки і актори. Однак сам фільм є римейком детективу Жака Дере “Басейн”, який вийшов на екрани у 1969 році. У цьому фільмі головні ролі належать Аленові Делону і Ромі Шнайдер.
На тлі “Великого сплеску” “Басейн” зовсім нині не блідне. Навпаки, ця стрічка неперевершена, якщо оцінювати ті кадри, на яких подано крупним планом обличчя Ромі Шнайдер або Алена Делона, вираз їхніх очей, зафіксовано посмішку або здивування. Обличчя цих акторів передають цілу гаму почуттів.
У Луки Гуаданьїно цього менше. Нинішні режисери, особливо з Голлівуду взагалі не звертають увагу на обличчя своїх персонажів — навіть центральних. Очі перестали виражати якісь емоції. Усі емоції перейшли в жести і дію. Як на мене — це примітивізація кіна, але професіоналам видніше.
Ален Делон був не тільки взірцем елегантності. Був він чудовим актором. Я запам’ятала його в головній ролі у фільмі Вісконті “Рокко і його брати” (1960). Ален Делон підтримував Україну, не був байдужим до справедливості і в поважному віці. Царство Небесне цій талановитій і непересічній особистості.
Роксана Харчук
