Сьогодні десять років, як назавжди пішов від нас відомий український письменник, головний редактор журналу «Київ», а згодом і очільник Національної спілки письменників України Віктор Баранов. Він залишив по собі незабутній слід не лише в історії української літератури, а й у становленні України як незалежної демократичної європейської держави.
Він не написав багато книжок, але створене ним у царині слова – це зразок насамперед якості й чесності, а тому воно вічне – залишається в нашій пам’яті і продовжує жити поза часом.
Віктор Баранов був дуже світлою, інтелігентною людиною, не байдужою до своїх побратимів і посестер по перу, відмінним стилістом, надійним другом і добрим порадником. Він належав до тих письменників, які, попри всі негаразди життя, жертовно й самовіддано працювали на збагачення української культури.
Йому боліла Україна. І цей біль він як талановитий митець утілював у своє ваговите потужне слово. Його найвідоміший вірш «До Українців» – це крик зболеної душі про долю української нації, це намагання осмислити карколомні складі процеси становлення української державності:
Я запитую в себе, питаю у вас, у людей,
Я питаю в книжок, роззираюсь на кожній сторінці:
Де той рік, де той проклятий тиждень і день,
Коли ми, українці, забули, що ми українці?
Віктор Баранов є одним із тих, хто становить справжню окрасу й потужне незрушне підґрунтя української духовності.
Секретаріат НСПУ
