Ні сіло, ні впало троє президентів, жоден із яких не оглядався на історичну тяглість української державності, перебуваючи на посаді, надумали ініціювати законодавче закріплення 1180-річчя української державності.
Дивна ініціатива. Чи не так?
Перше, що спадає на думку, — явне бажання переплюнути «тисячолітній московський райх». Бодай на кілька десятків років.
Друге, що мене насторожує: наскільки мені відомо, колишні президенти не мають законодавчої ініціативи.
Третє: причетність до цієї ініціативи Всеукраїнського товариства «Меморіал» імені В. Стуса, яке не має статусу авторитетної науково-дослідної інституції взагалі, а що вже казати про поглиблені історичні студії.
***
Думаю, усі вже зрозуміли, про що йдеться і чому виник цей задум.
Справді, давно на часі повернення нашої історичної, й зокрема — державотворчої, спадщини і традиції. І це, поза будь-яким сумнівом, має відбуватися через утвердження доконаних фактів, подій і явищ (в тому числі й законодавчо — аж до змін у Конституції) й доведення нових фактів, подій і явищ вітчизняної історії та викриття фактів привласнення української національної спадщини чужинцями та розвінчування ворожих міфів.
При цьому важливо проявляти максимально виважені підходи, вивірену методологію, утримуватися від кавалерійських наскоків, а також уникати повторення або утвердження чужих і творення власних міфів і легенд.
Пошлюся тут на один приклад.
У поширеному від імені трьох президентів документі на самому початку вжито словосполучення «Київська Русь» як однієї з історичних назв України. Тим часом уже доведено, що така назва не фігурує в автентичних документах відповідного періоду і що це — міфологема, вигадана Москвою.
Цей факт свідчить, наскільки відповідально треба ставитися до кожного факту, події чи явища у справі, за яку ми беремося.
Ідеальним було б, якби цю справу ініціювала і взяла на себе НАНУ. На жаль, ми вже не раз пересвідчилися, наскільки відсталою й по-совковому консервативною позиціонує себе флагман української науки. Там же застрягли й галузеві академії, й практично вся наука вищої школи.
Гаразд, якщо не вони, то хто?
Є ще два інститути, кому сам Бог велить узяти цю справу в свої руки. Це — Національний інститут стратегічних досліджень (НІСД) та Український інститут національної пам’яті (УІНП).
УІНП є тим закладом, профільному статусові якого відповідає обговорювана нами тема. Але цей інститут, на жаль, є малопотужним, має досвід переважно нефундаментальних досліджень у царині новітньої історії. Тому така фундаментальна тема йому явно не під силу. Очевидно, що треба думати про розширення можливостей УІНП, але на це потрібен час.
Отже, залишається НІСД.
У структурі НІСД, щоправда, не передбачено стратегічних досліджень історичного характеру. На щастя, цей заклад має повноваження утворювати тимчасові науково-дослідні колективи. Тому НІСД може ініціювати формування такого колективу із залученням найкращих україноцентричних учених-істориків (зокрема, й зарубіжних). Що важливо, такий колектив може бути утворений указом президента й дістати спеціальне фінансування.
***
Не певен, що до моєї думки прислухаються в Україні, але сподіааюся, що мої колеги в Україні і діаспорі підтримають мене хоча б поширенням цих нотаток.
Володимир Іваненко
Український Університет
