Хтось пхекне: ото мені дата… Та її на одвіркові, ледь не при порозі засічкою мітять… А я своєї: це таки вік. Навіть для людини. У п’ять років уже не дріботиш, уже пробуєш сягнистих кроків. Правда, ще підбігом та підстрибом, але з явним бажанням встигати за поважними чи й рішучими кроками дорослих.
У цю пору спрагло хочеш про все допитатися, усього звідати, все почути і запізнати. Звідти, з цієї віхової мички потягнуться перші сантиметри тої нитки досвіду, яка за життя ладно змотається у величезний тугий клубок.
Це про людину.
А що вже казати про таку вразливу та й загалом тонку сферу нашого олігархічного буття, як преса! Та ще й у сьогочасся рішучих, кардинальних, історичних, знакових і ще там якихось мін-змін-перемін, що оголошуються кожнісінькою новою владою. Коли тривалість життя друкованої періодики та й електронних ЗМІ заледве міряється навіть отими скороминучими 
п’ятирічками. Що гуторити загуслій агресивній медіасфері видань-одноденок.
«Це ж у нас, у нас!»
Тому й з легким почином ладуємо фузеї для святкового залпу: нашому «Грінченко-інформу» нині виповнилося перших 5 років. І відсьогодні маємо не дріботіти, а вже сягнисто крокувати вперед, до нового ювілейного стандарту. Який десятиліттями означено.
Але то, звісно, у наших дерзновенних планах. А сьогодні оглянемося, як і чим дріботіли, підростали, ставали на міцні, подавали голос. І найперше, як чемні п’ятилітки, вшануємо батьків наших. Єдинородних і неодмінних. Все як по писаному: спочатку було Слово. Слово ректора Київського Грінченкового університету Віктора Огнев’юка. Слово-задум, слово-місія, слово-поклик, слово-запевнення. Те Слово, яке важить премного, бо є Ділом. Так 
безпосередньою участю, увагою, підтримкою Віктора Олександровича, його розумінням, терплячим і мудрим плеканням народилося це видання. Сформувався його творчий колектив.
Відтоді живемо «Грінченко-інформом». Працюємо, як любив щиро примовляти наш побратим-«грінченкоінформівець» світлої пам’яті Володимир Земляний, «плідно і з насолодою». Без указуючого перста згори, без директивних вказівок що і як писати. В атмосфері, де легко дихається, плідно твориться. В атмосфері, яку просто не годен зачаджувати непрофесійністю, ерзацами чи халтурою.
Ще геть юною (мала лише рік) редакція набула поважного статусу навчально-виробничої майстерні в новоствореному Інституті журналістики Грінченкового університету. Себто, окрім свого звичного прямого медійного призначення, стала одним із університетських центрів компетенцій, в якому вчорашні журналісти взяли на себе відповідальність творчих наставників журналістської студентської молоді.
В доробку видання – близько 6-ти тисяч публікацій. Десятки жанрів (деякі просто реанімовано) – від заміток до повновагих нарисів і статей. І це творять не лише маститі журналістські пера: майже 90 відсотків оприлюдненого – матеріали студентів. Уже четверте покоління студентської редколегії наповнює публікаціями свою власну молодіжну рубрику «TEEN-TEAM». І то такими матеріалами, які зроблять честь багатьом «розкрученим» та «обренденим» виданням.
Два роки тому ми озвалися до читачів англійською. Рубрикою «FICTION/OPINION COLUMN», яку формують авторськими журналістськими матеріалами студенти під керівництвом доцента кафедри видавничої справи Олега Харченка. Маємо і своїх активних дописувачів у регіонах: Полтаві, Одесі, Хмельницькому, Чернігові, Черкасах, Тернополі, Чернівцях. Читачів наших уже рахуємо на мільйони. І не лише в Україні милій. Статистика відвідувань нашого видання висвітлює десятки країн практично на всіх континентах.
П’ять років. ЛИШЕНЬ й УЖЕ.
Наші перші студентські дописувачі – нині ВЖЕ знані в Україні журналісти. Але саме в архівах «Грінченко-інформу», на його скрижалях – їхні журналістські прем’єри, перші кроки, зернини їхнього виростання. Цю скарбівню не знеціниш.
Ми в одній дружній Грінченківській робітні. Відчуваємо живодайне тепло одне одного. Навіть дистанційно. Це міцнить сили. Це множить снагу. Це окрилює. Це заохочує творчо розвиватися, рости, бути в епіцентрі подій, не грішити непростимим гріхом проти Правди, бути вірним Чину Істини, міцно тримати Зброю Світла. І вчити. Неложними вустами боронити цей скарб живодайний.
З першою віковою засічкою, рідний «Грінченко-інформе»! Дякуємо, що Ви з нами, дорогі наші автори, наші читачі! Честь Вам, наші вихованці! П’ять років. На Життя!
Валерій Ясиновський, «Грінченко-інформ»
