Моя книжка «За два-три тижні до перемоги» почала свій несміливий шлях між люди. Не вона мала бути першою. Але так сталося. Тож нехай собі йде. Завдяки ініціативі Вікторії Сидорової відбулася моя перша презентація власної книжки. Сказав би мені хтось про таке навіть рік тому — я б просто посміялася, бо такого не могло бути. Але от — сталося. Вперше в житті я не сиділа в залі поміж глядачів, не задавала запитання, а стояла перед потенційними читачами. Хвилювалася. Здається, не дуже затиналася, розповідаючи про себе, історію роду і пережите під час облоги Чернігова. Боялася підступних запитань.
Все обійшлося.
Наші чернігівці — дивовижні! Делікатні! Інтелігентні!
Мені подарували букети квітів. Тендітна жінка на ім’я Тамара сказала, що їй дуже співзвучне те, про що 
говорила я. Вона розказала свою неймовірну історію, коли її родина з дев’яти осіб, в тому числі двох дітей, жила весь час облоги вдома. Тамара думала також, що треба написати книжку про оце все і, як заведена, впродовж кількох тижнів, вставала щодня вдосвіта і пекла млинці, поки всі рідні люди спали покотом у невеличкій квартирі. Цілу говерлу тих млинців напікала, поки всі прокидалися.
— Вода була? — питаю.
— Не було. Але у нас була банка з чайним грибом. Тож колотила розчин з чайного гриба, борошна, олії, майонезу, якого чомусь знайшлося кілька пачок і пекла. А сама їсти не могла. Рада була всіх своїх нагодувати і вірила, що з ними, з нами не станеться нічого лихого, що вціліємо.
Пані Тамара пригадує, що в одному з дописів Мирослава Дочинця зустріла розповідь його про бабусю, яка пекла хліб на всю родину, а сама не їла, тільки дивилася на всіх їдоків, склавши руки на грудях. Малий Мирослав питав: «Бабусю, ви що, не любите хліба?» А та відповідала: «Я вас люблю».
Передаю, звісно, не дослівно.
Ми говорили під час зустрічі і про хліб, і про життєдайну воду, і про пережите. І про те, що мої нотатки і 
книга «За два-три тижні до перемоги» — це просто мої нотатки. А у кожного з усіх нас, хто втрапив у цей Час і Простір — свої враження, спогади, почуття, реакції.
Я дізналася, що десь під Черніговом є життєдайне джерело води, де чернігівці під час облоги і катастрофи з питною водою брали воду. Хтось докинув репліку: «Та вода непроста, має сечогінні властивості».
А я кілька десятиліть живу в Чернігові, а ні про яке джерело й не чула. Як же це цікаво! Та джерельна вода врятувала сотні людей!
Неймовірно вдячна всім, хто прийшов на зустріч, незважаючи на шалену зливу, яка того дня накрила Чернігів. Слава Україні! Тривав 381-й день цієї клятої війни.
Інесса Фтомова
