Якби було таке офіційне звання ВСЕНАРОДНА артистка України, вона носила б його серед перших вибранців. Неосяжної широчіні і глибин Артистка.
І воістину співтворець, співавтор того, що виконувала зі сцени або по радіо: чи то роман Ліни Костенко «Маруся Чурай» чи усмішки Павла Глазового. Природна як природа — у кумедній репліці бабусі, у вигуці хлопчака, в розмірковуванні сільського дядька чи у вистражданому, болісному натхненні легендарної Чураївни.
Пригадую «закулісний» епізод спільного концерту — разом з хором «Гомін». Було це десь на зламі Союзу, після того опереткового янаєвсько-пуговського «путчу» і фороського нібито-ув’язнення Горбачова.
Чекаємо своєї черги, пані Неоніла сипе жартами. Словом обстановка невимушено-творча. Раптом чуємо: конферансьє оголошує відому співачку: «Народна артистка Радянського Союзу!…». Пані Неоніла бризкає таким ігристо-батярським поглядом: «Оце-то да! Та вже краще б представила так: Народна артистка ГеКаЧеПе».
Епізод, який залишиться на все життя нетлінною зерниною.
Нехай же царствує серед праведних, там, де ні журби, ні зіхання.
А нам вдячно пам’ятати…
Валерій Ясиновський
