Найбільше в школі мені запам’ятався фізрук, який з’явився десь в сьомому класі на заміну жіночці в витягнутих на колінах трєніках. Молодий, здоровий, в нормальному спортивному костюмі і час від часу з перегаром.
Їду на столичну станцію метро «Лівобережна», на вулицю Челябінську, до пані Надії Самуляк. Вулицю Челябінську, дасть Господь-Бог, колись-таки перейменують.
Два дні над тихими очеретами Серету. «Черть» – давня назва очерету. Мабуть, тому й Чортків. Мабуть, тому й таке наше очеретяне щастя. Таке ж сухе, крихке і хитке…