Є думка, що вся європейська філософія – це лише «ряд приміток до Платона». Як не заблукати в його текстах та навчитися правильно мислити? Є історично сформована сукупність творів, які з часів античності зв’язуються з ім’ям Платона – т. зв. «Платонівський корпус» (Corpus Platonicum). Праці Платона впорядковували Аристофан Візантийський, Трасил Олександрійський, Цицерон, Марсиліо Фічино, Анрі Ет’єн, Шлейермахер та ін…
Спробуємо самостійно (не догматично, а в довільній формі) звернутися до визнаної століттями класиці філософської думки – вчення Платона. Крім того, що корисно, це ще вправа в дисципліні розуму, логіці та критичному мисленні.
Дуже допоміжне для тих, кому доводиться постійно боротися з власними ілюзіями:
1. Нагадує про головне. Багато що з того, що нам здається важливим зараз – шумовиння часу. Є порядок денний, який актуальний тисячі років і буде актуальним ще стільки ж: устрій світу, сенс життя, добро та зло. Крім того корисно нагадувати собі про вічне і менше нервуватися через дрібниці.
2. Розкріпачення думки. Знайомство з текстами, які лежать у фундаменті культури допомагає зрозуміти, як і на будь-яких розвилках історії ми згорнули в поточний status quo. Чим краще це усвідомлюєш, тим простіше запропонувати свою версію майбутнього.
3. Тренування мислення. Осягнення складних текстів розвиває когнітивну витривалість. Філософські твори – найбагатше джерело референсів, щоб швидше приймати рішення в по-справжньому складних ситуаціях.
Читаємо:
1. Сократичні діалоги Платона
«Апологія» (Захисна промова Сократа перед присяжними);
«Гипій Менший» (Знання Гіпія про чесноти);
«Лисид» (Про дружбу та любов);
«Алкивіад I» (Яким чином Алкивіад може стати добрим державним мужем);
«Хармід» (Доброчесність та пізнання блага).
Тут ми звертаємо увагу на справу, якій присвятив своє життя Сократ, а також на причину, що спонукала його не відступати від неї навіть під загрозою смертної кари, на мету пошуків Сократа в діалогах з людьми та на 
що спрямована іронія Сократа, і який її характер. У діалозі «Алкивіад I» задаємося питанням, чому самопізнання є моральним завданням кожної людини, а також як приступити до цієї справи. У діалозі «Хармід» формулюємо протиріччя, які залишилися невирішеними у філософській діяльності Сократа, оскільки вони є вихідним пунктом всього платонівського вчення.
2. Введення у вчення Платона. (Знання як пригадування)
«Гипій Більший» (Знання Гіпія про людяність);
«Менон» (Про чесноти та навчання їх);
«Бенкет» (Про любов та Сократа);
«Федон» (Про філософію та смерть, а також безсмертність душі);
«Федр» (Про суть душі та любов)
У перших двох діалогах цієї групи Платон звертає нашу увагу на проблему єдиної сутності пізнання як ідеї в її власній реальності. Намагаючись уникнути тлумачення ідеї як безпосередньої даності, він (на відміну від Сократа) намагається розкрити процес її пізнання та реалізації, якій причетна й буденна свідомість, яка спирається на дослідну достовірність. Згідно з Платоном, початок і завершення цього процесу можливий лише в філософії.
3. Проблема початку пізнання ідеї як сутності Буття
«Теетет» (Про чотири прагнення визначити знання, як категорії, які закінчують апорічно);
«Софіст» (Про суть софістів);
«Парменід» (Про буття ідей).
Ці три діалоги вирішують проблему початку пізнання. У діалозі «Теетет» ми звертаємо увагу на негативний результат всіх спроб визначення знання й проблему початку пізнання. В діалозі «Софіст» розглядаємо джерело видимості ідеї, якою зайнята софістика, та мету заняття філософією.
Розглядаючи причину взаємопереходу буття і небуття, бачимо зв’язкок ідей між собою, чому суще діалектично, а діалектика – є єдиним метод його пізнання.
В діалозі «Парменід» читаємо критику Платоном ідей як абстракцій (уявного поділу дійсності на «світ речей» і «світ ідей»). У цьому ж діалозі читаємо також, що є необхідним початок філософського пізнання, та що є його результатом.
4. Відношення філософії та діалектики, ідеї та її реальності.
«Філеб» (Про благо та як його досягнути);
«Держава/Політея» (Про суть держави (проти Афін) (6-7 книги))
«Сьомий Лист».
Ця група творів підсумовує вчення Платона принципово. У діалозі «Філеб» Платон вважає, що діалектичне становлення єдиної сутності має на меті ідею блага, яка причетна розуму, тому тут ми читаємо про причину єдності межі та безмежного, відношення суті та становлення, а також ставлення філософських наук. В шостій та сьомій книгах діалогу «Держава/Політея» розкривається філософський спосіб виховання щодо діалектики, де Платон наголошує як необхідні способи людського пізнання по відношенню до реальності ідеї, так і необхідну філософську підготовку до діалектики як такої. В своєму знаменитому «Сьомому листі» ми розуміємо чому Платон не дає визначення найвищого 5-го виду пізнання, що змушує його ділити своє вчення на езотеричне і екзотеричне.
5. Про природу як необхідну реальність ідеї блага та спосіб її пізнання «Тімей» (Космологічні та природничі спостереження). Природний процес, за Платоном, хоча і не є предметом суто філософського пізнання, але причетний йому.
В діалозі «Тімей» Платон визначає природу взагалі та чому він визначає спосіб пізнання її як правдоподібний, яке значення має матерія по відношенню до ідеї як зразком всього сущого, відмінність між вічними і другорядними причинами, види душі. А також чому необхідність в природі виступає підлеглим моментом блага як реальної мети сущого, а також яке значення в цілому має ідея блага в природі і яке – для її пізнання.
Сергій Чаплигін
