На Ютубі набирає все більше переглядів і популярності наш «Щедрик» (https://www.youtube.com/watch?v=O39vQhwY8wo) у виконанні оркестру ВПС США. Дехто заходиться криками «Слава Україні»… У блискучому виконанні американських сержантів чути не тільки нашого «Щедрика», але й ритми мумбо-юмбо, вільні імпровізації з використанням гармоній Леонтовича, стилізації під слов’янський мелос, строгу партесну дисципліну європейського середньовіччя, бахівські інтонації та навіть барокове чи, пак, готичне мажорне закінчення.
У нас є давня колоніальна звичка вмлівати від щастя, коли почуємо свою пісню з вуст іноземців, байдуже, чи це чисто формальна імітація пісні, як ото бувало від Поля Робсона, Рашида Бейбутова й сотень різних сусідів та заморських гостей України, чи справді майстерна демонстрація свого заморського розуміння української музики. Ми в такі тонкощі ніколи не вдавались; почули «Ridna mati moya…» — і цього цілком достатньо, аби по самі ніздрі переповнитись патріотизмом.
Американські сержанти зробили на найвищому рівні те, що й має робити провідна демократія світу: вони, ніскілечки не бентежачись, замісили в одному концертному номері не тільки всі людські раси, але й усі музичні стилі!
І головне: це зроблено не тільки талановито, а й надзвичайно вдало, «гармонійно». І музика, й відеоряд, і відчуття вільного, не вимушеного, не школярського співу учасників — усе справжнє, щире, прекрасне.
Для високочолих наших хоровиків та музикознавців це ляпас і важливий повчальний матеріал, а для нас, простих смертних, — привід крепко задуматись: а де ж наші воли?
Василь Триліс
