Вистава «Мандрівні зорі» за Шолом-Алейхемом у постановці Мойсея Гольдблата проіснувала чотири роки. Вона завершила історію єврейського театру в Україні. У лютому 1950 року комісія Комітету в справах мистецтв ухвалила рішення про закриття Чернівецького державного театру імені Шолом-Алейхема «в зв’язку з нерентабельністю» — за рік до цього театр просто припинили фінансувати.
Колектив писав листи Хрущову, щоб театр знову перевели до Києва (1944-го Київський ГОСЕТ реевакуювали з Фергани до Чернівців, 1945-го, до двадцятиріччя створення, Першому Всеукраїнському державному єврейському театру присвоїли ім’я Шолом-Алейхема). У столиці, переконували уряд артисти, можна сподіватися на більший фінансовий успіх тринадцяти (!) прем’єр 1949-го року. Однак… 1950-го року всі єврейські театри — ГОСЕТИ — Радянського Союзу були ліквідовані. Настала черга останнього — українського в Чернівцях.
…. Глядачі були заздалегідь поінформовані про закриття, і майже все місто прийшло на «похорон» єврейського театру. На сцені кохали й страждали Рейзеле Співак і Лео Рафалеско, а в залі горіли свічки і глядачі не стримували сліз, оплакуючи гірку долю єврейського актора й трагічну долю єврейського театру. Розходилися всі далеко за північ…
Вдруге вистава «Мандрівні зорі» з’явилася в Чернівцях 1966 року, коли український музично-драматичний театр імені Ольги Кобилянської отримав право першої постановки п’єси-інсценізації режисера Михайла Лоєва за романом Шолом-Алейхема (лише в січні наступного року було підписано дозвіл на постановку в інших театрах України).
І ось тепер третя з’ява — «Мандрівні зорі», або «Життя – театр» у постановці Володимира Воробйова. Режисер, колись чернівчанин, використав прийом два в одному. Історія кохання та шлях головних героїв — юнака і дівчини з бессарабського містечка Рейзл Співак і Лейбла Рафаловича — до слави на сценах світу химерно проєктується в іще одній п’єсі – «Уріель Акоста» Карла Гуцкова. Саме ця п’єса була дуже характерною для багатьох єврейських театрів.
«Уріель Акоста» в Чернівецькому театрі справив на мене – тоді хлопчика – незабутнє враження», — зізнався режисер. Чи не тому, що філософ-вільнодумець Уріель Акоста постає у виставі як палкий Ромео, чи не тому, що образ цей – як символ незламності духу, ідейної переконаності, послідовності?
Однак асоціацію режисера «проковтнули» не всі глядачі. З реакції зали відчувалося — «забагато». І не тільки в часі (майже три години дійства, як в старі добрі часи…), а й у повторюваності вражень (переживання Юдіфі – артистки Оксани Івахнюк, «рятуванні від сліпих очей» Леї – заслуженої артистки України Тамари Кільчицької тощо). Кажуть, нині виставу «коректують» до розумного скорочення. Це, очевидно, має піти їй на користь…
Олена Чайка
На фото: разом з колегою Юрієм Чорнеєм в незалежному журі
традиційного фестивалю комедії «Золоті оплески Буковини»,
який відбувається в Чернівецькому
музично-драматичному театрі ім.О.Кобилянської
Фото Галини ОСАДЧУК
