«Покаянні псалми» Дмитра Павличка не спрацювали у мізках нужденних, ба обернулися боком проти автора та його покоління. «Фарш… Фальш… Ковбаса… Але ж не м’якуш і дух усередині Тіла» — не раз чув я від Василя Рубана. Василь Рубан міг заїхати і в пику, а могли і йому, як се якось намагався зробити новоспечений лавреат Шевченківської премії Є. Пашковський. Євген Володимирович молодший за Василя Федоровича рівно на двадцять років. Отже, Женя в сини годиться Рубану…
Я ж про що!
Василь Федорович неугодний був і «шістдесятникам», і пізніше «всякій тварі по парі». На жаль, і дотепер!
Укрсучліт не те, що хворий на голову, він повністю схиблений. Отсе приголублене владою та невідь-якими 
меценатами «Я» так і випирає чиряками в його малозрозумілих, сучукрлітівських, текстах. Начебто там є речення, проте відсутні підмет і присудок, а особливо – дієслово.
+ Микола Воробйов
… З такими п’яницями ще спробуй справитись — Станіславом Вишенським і Миколою Воробйовим. П’ють, як один, ніби не в себе. Стасик – мудрує, а Миколі пофік…
Утрьох, пригадую, допились до того, що з мого дому Вишенський чкурнув по-англійськи, а Коля по дорозі загубив свої штани. Вранці Воробйов телефонує мені: «Я голий і босий…»
Ох, за що люблю і Стасика, і ще живого Колю… Поезія… Висока поезія красного письменства!
Ярослав Орос
