У суботу, п’ятого листопада, в Києві, після відспівування у Патріаршому соборі на Лісовому цвинтарі, поховали харизматичну та по-своєму геніальну людину, Поета і журналіста, візіонера (він ще 12-15 літ назад передрікав війну з росією!…) і воїна, мого близького друга, Андрія Охрімовича. Я із Іваном Ципердюком та Любомиром Стринаглюком, приїхали ще в четвер з Івано-Франківська. Всіх нас (як і Олега Криштопу) так багато пов`язувало з Охрімом, як ми його називали!.. Від травня 2014 року він був розбитий інсультом.
У день його похорону друзям і близьким було холодно і пронизливо сумно. У день його похорону Київ наповнився дивним світлом. Андрій залишився ночувати у своїй новій хатці, але душею був біля усіх нас та Києва, що став йому рідним і вічним, був у своїй Україні, за оновлену ментальність якої боровся від хлопчика до останнього подиху.
«Поховали пана-отамана в сиру землю, глибоко»…
Котяться сльози…
Але якщо пам’ятати, що ніщо у Всесвіті не помирає, перебуваючи у вічному потоці змін, то чорні води Стіксу повернуть всім, хто цього потребує, оновленого Андрія Охрімовича, що возрадувався своєю безсмертною душею, почавши життя вічне.
Степан Процюк
