Фолкнеру належить думка: минуле не закінчується, воно триває й тепер. Так і є. І ситуація довкола пам’ятника імператриці Катерині ІІ в Одесі тому доказ. Хоча наші любителі толерантності оплакують Катерину, я вважаю, що її треба знести. По-перше, сам пам’ятник її в Одесі бездарний. По-друге, Катерина ІІ в історії Європи, а України особливо відіграла жахливу роль — недаремно на одній із карикатур зображувалися усі європейські монархи, через голови яких крокувала імператриця, а вони зазирали під її спідницю.
Про курву Катерину писав Адам Міцкевич, Шевченко назвав її іронічно «щедрою панею», що прислала гайдамакам ножі для вбивства, використала їх у власних інтересах, а тоді знищила. У «Книгах бутя» — нашому першому документі про українську самосвідомість — теж згадано імператрицю, що дискредитувала своє ім’я, адже Катерина означає «чиста».
Російська імператриця явно не заслуговує на пам’ятник на території України, бо вона ліквідувала наше козацтво, яке виконало свою функцію захисту імперії, а тоді його як «очага возможного бунта» позбулися. Катерина запровадила у нас кріпацтво російського зразка, перетворила козацьку старшину на цих дебільних дворян — рабів царя, а ми їй — пам’ятник.
Ні, жодних пам’ятників цій найвидатнішій імператриці-курві в історії Європи. Іспанці знімають фігури генерала Франко попри протести фалангістів. У США позносили пам’ятники конфедератам і генералові Лі. Історична справедливість не рахується з толерантністю. Історія і здоровий глузд випробовують толерантність на міцність.
Роксана Харчук
