Коли Залужний ріже цибулю — плаче цибуля… Буде тобі враже, як Залужний скаже… Війна нагадує «Операцію И», де все було домовлено, але на складі в охороні виявилось ЗСУ і Залужний… Вони 70 років здригалися, почувши Бандера, тепер будуть здригатися, почувши — Залужний… У цих народних словах — щире захоплення і щира любов. Саме так народжуються легенди, які потім передаються наступним поколінням.
Коли хліба немає – хтось тобі дасть їсти.
Коли немає сорочки – хтось таки дасть свою.
Коли надто самотньо – йди на вулицю міста,
Вона всміхнеться і прийме тебе в людську течію.
Не спиться.
Все одно прийде – по втомі – для сну година,
Ляже тобі на очі, наврочить видіння пізні.
Коли ж пісні немає, тоді вмирає людина.
І навіть ховати ніяк
Її,
Бо – немає пісні… (1968 р.)
(Віталій Коротич. Можливості. К. 1970)
«Ми є тим, як, що і кого пам’ятаємо», – казав Марсель Пруст. А ті, кого ми пам’ятаємо, продовжують жити в країні спогадів. Це вже уточнював Метерлінк. А Пабло Неруда на кроквах стелі своєї світлиці виписував імена друзів, які відійшли в засвіти. Так би мовити, на «ближньому небі». Щоб вони завжди були поруч для поминання душевним спогадом…
Наша емоційна залученість в численні події та інформаційні приводи, які щодня щедро приносить нам стрічка новин у величезній кількості і широчезному діапазоні від зради до перемоги, має нагадувати харчування за системою «шведський стіл».
У суботу, п’ятого листопада, в Києві, після відспівування у Патріаршому соборі на Лісовому цвинтарі, поховали харизматичну та по-своєму геніальну людину, Поета і журналіста, візіонера (він ще 12-15 літ назад передрікав війну з росією!…) і воїна, мого близького друга, Андрія Охрімовича. Я із Іваном Ципердюком та Любомиром Стринаглюком, приїхали ще в четвер з Івано-Франківська. Всіх нас (як і Олега Криштопу) так багато пов`язувало з Охрімом, як ми його називали!.. Від травня 2014 року він був розбитий інсультом.
