«Сьогодні у нас для кожного є своя публіка, нема публіки у доброго. Той, кого влаштовує посереднє, ніколи не згадає своєї унії з однодумцями, він буде опиратися на «публіку», на яку йому нібито потрібно орієнтуватися»; «Як правило ми вважаємо посереднім те, що не привносить нічого нового, воно привносить нам знайоме, але в приємній і запобігливій для нас формі.
Під цим можна розуміти і справді талановитий твір, якщо ми погоджуємося з думкою Шопенгавера, який вважає, що талант вціляє в мішень, яку ми всі бачимо, але так легко досягнути не можемо; одначе геній, геній «доброго», вціляє в мішень, яку ми — всі инчі — просто навіть не бачимо».
(Ріхард Вагнер. Публіка і популярність. 1871 р.)
Вагнер (1813-1883) — сей геній музики, якого не сприйняли за життя, — і вже впродовж 50-ти років німці працюють над повним виданням його творів, чим показують вагу розуміння глибокого освоєння культурної спадщини, — давно сказав те, що ми боїмося озвучити: наша увага до творів літератури зосереджена переважно на посередности.
Справжнє мистецтво завжди за межею.
Євген Баран
