Його звільняли з редакцій, виключали з партії, «персоналку» розглядали в ЦК, заборонили переступати поріг «Сільських Вістей»… Йому методично обпалювали крила, витісняли, принижували, не помічали. Його осібно написаних текстів, де нуртувала поганьблена українська правда, де розкошували неповторні прототипи сільських трудяг, де криком кричали хронічно задавнені проблеми української глибинки, слухняні редактори не друкували.
А він уперто й послідовно продовжував своє: любив, писав, захищав, публіцистично осмислював, увічнював Село — колиску української нації, її генетичну скриню. Залишався вірним своєму житейському вибору.
Як за рятівну соломинку, вхопився за пропозицію першого директора ІЖ КНУ ім. Шевченка професора А.Москаленка викладати журналістику на колишній Мельникова. Студенти без тями рвалися на його лекції, а він, серцем відчуваючи той зворотній зв’язок, до безтями відкрив у собі ще одну грань Богом даного талану 
– влюбляти в журналістику юну зміну, відкривати й захищати людське та національне обличчя в ЗМІ.
Втім, викладав недовго: нове керівництво ІЖ на початку 2000-х не продовжило з ним угоди (для справжнього Метра реальної, а не «комунікаційно-каналізаційної» журналістики, не знайшлося годин).
Опісля він радо відгукувався на будь-яку пропозицію прочитати цикл чи й разові лекції. Мої студенти-журналісти в КНУКІМі до деталей можуть згадати кожну з тих лекцій. Бо першою так і називалася — «Художня деталь у журналістиці». Бо обриси Юхрема й Антосі таки цементувалися в глибинах юних душ майстерно виписаними деталями. Бо слова Метра у дивний спосіб розворушували навіть первинно байдужого слухача.
Він навчав одержимих захищати правду в журналістиці, бачити зорі в калюжах, не заходити до нашого цеху з «брудними чоботами» й «нечесною душею», бути порядним та патріотичним. Це все те, що з нашої журналістики методично й цілеспрямовано витравлювалося.
Вчора Степанові Павловичу Колеснику проминуло 91 рік.
Здоров’я, бадьорості й довголіття, дорогий старший Друже-Поратиме!
Микола Тимошик
