Ось уже другий день у багатьох певний ступор і прострація від побаченого в Бучі. Є багато людей абсолютно гуманітарних професій і їхня гуманітарність тепер не дозволяє їм прийняти і сенсово опрацювати побачене. Ці люди будували свої карєри і реалізовували свої навички через творчість у всіх її видах та керувались гуманістичними ідеалами. І тепер розрив шаблону. Ерор. Синя смерть, як кажуть комп’ютерники.
«Як таке можливо у 21-му столітті?» — питаємо ми себе. От тільки упускаємо один момент – у 21-му сторітті живе цивілізований світ. Мордор живе у своєму вимірі, у позачассі. Часу для них не існує.
«Після Аушвіцу поезія неможлива», — написав колись Теодор Адорно. І писав з тих же мотивів, з яких і ми зараз відчуваємо ступор, і що світ, якщо і не зруйнувався, то пішов тріщинами. Після того, що зробили з їх народом в концтаборах і поза ними у другій світовій війні — ті євреї, що вижили, втратили відчуття сенсу життя.
Бо вони теж повально були людьми усіх можливих гуманітарних і цивільних професій, тільки не військовими. Євреї ніколи масово не прагнули воювати і бути частиною чиєїсь армії. Про те, як євреї Галичини «косили» від армії і призову до війська Австро-Угорщини ходять цілі легенди. Йозеф Рот писав, що для бідніших існував цілий перелік способів покалічитись так, щоб медкомісія визнала непридатним. Підрізати сухожилля, відтяти пальці, плеснути в очі кислотою. Для багатших було два способи — або емігрувати в Америку, або відкупитись. Після єврейських медкомісій лікарі-корупціонери йшли одразу на пенсію і відкривали свої практики.
Євреї ніколи не мали свого війська, бо цілком справедливо не відчували себе громадянами жодної з держав, де масово жили. Ні в Росії, ні в Австро-Угорщині. І це, на мою думку, зіграло з ними потім злий жарт і уможливило як не сам Голокост, то, принаймні, його шокуючий масштаб. Мільйони чоловіків і жінок добровільно ішли на заклання, на свідому смерть, розуміючи куди їх везуть. І практично не опирались. Це важко зрозуміти, якщо не розуміти їх абсолютно мирний уклад життя і невміння воювати в принципі.
Лише створивши свою державу і збудувавши супровідні інституції, безпомічні євреї несподівано перетворились на грізних вояк і палких патріотів. Вони, хоч і не без допомоги США і СССР, зуміли успішно відбитись від усіх оточуючих їх ворожих країн декілька разів, іноді навіть нападали самі превентивно, стаючи агресором і викликаючи засудження ООН. І оця знаменита теза, яка останні тижні ходить інтернетом про те, що «ми хочемо жити, а наші вороги хочуть нас убити і це залишає небагато місця для компромісу», знаю, більшість з нас це знає, але я напишу — сказана їх прем’єркою Ґолдою Меїр, уродженкою Києва.
Звісно, Буча, попри всі жахіття, що там відбулись, за масштабом далеко не Голокост. Але я упевнений, що ця різниця в калібрі лише тому, що у нас на цей момент вже було своє підготовлене військо, яке мінімізувало убивста українців. Якби путін напав у тому ж 2014-му році одразу на всю Україну — то таких Буч було б в рази більше і вони б всі злились в одну велику Мегабучу. І ми, цілком можливо, отримали б ще одну національну трагедію. Не масштабу Голокосту, але хто-зна.
Бо з безпомічними можна робити шо хоч. А з тими, хто з Байрактарами і Стугнами — лише те, що вони дозволять.
Володимир Гевко
