У «Волоцюгах Дгарми» Джека Керуака («Комубук») описується така собі буддистська притча. Один мудрий монах довго вчився медитувати на самоті і наблизився в цьому мистецтві чи аж не до самого Будди. А також вивчив напам’ять всі священні коани (тексти).
А одного разу він пішов у гості до нікчемного старця, що жив у печері, пас кіз та харчувався самими смаженими каштанами…
Старець сказав йому: ляж на спину і уяви собі центр Землі трохи вище власного пупа… А тепер глибоко дихай і спи…. Бо вся твоя медитація гі*на варта, доки ти спать не навчився…
Я завжди підозрював праукраїнські витоки буддизму…
Вміти спати… — таке своє, таке рідне… Ну, і звісно — ти центр Землі… Зокрема, в області пупа… Наше… Моє… Я б сюди ще їжу додав… Харч… Вміти спати і вміти їсти… Все інше — омана, ілюзія, суєта…
Це ж і є отой заповідний Дао, омріяний Шлях, Нірвана…
Словом, як писав колись Марк Твен, вари борщ, ніби ніхто не бачить… І їж, доки ніхто не прийшов…
«Ой, у лузі, в лузі…»
Віталій Чепинога
