Коли писався «Вічник», я щодня піднімався в дубовий гай над мукачівським монастирем. Тому в книзі багато лісу. Коли писався «Криничар», щодня ходив берегами Латориці. Тому там багато енергетики від води. Коли писався «Горянин», я жив у горах. Тому там багато горового.
Коли писався «Світован», то обходив луги, поля і садиби сільських патріархів. Тому в романі живе дух зілля й таємниці. Коли творився «Мафтей», писалося з любов’ю до кожного слова, до кожної літери. Тому там багато любові.
Коли писався «Лис», багато подорожувалося. Тому там багато мандрів – світами, домами і бездомністю, долями, болями і радощами.
Коли писалися «Діти папороті», то студіював геніального Вернадського. Тому в книзі багато космосу – земного, небесного, а передусім – душевного. Коли писався «Світильник слова», то кожен день починався і завершувався читанням великих книг. Тому там багато Слова.
Великий письмовець Паустовський, прозваний за магію прози доктором Паустом, казав: якщо пишучи, ти всім єством, зором, слухом і чуттям перебуваєш в означеному місці описів, це дивовижним чином проникає і живе між рядками.
Мирослав Дочинець
