… Згадалася давня зустріч в редакції газети з послом Індії в Україні, коли один з журналістів у пориві приязні спитав індійського дипломата: «Чим Україна може допомогти індійцям?» Посол тоді, трохи задітий за живе, усміхнувся й відповів: «Індійська цивілізація налічує 6 тисяч років. І в нас один мільйон доларових мільйонерів…Тож резонним буде інше запитання: чим Індія може допомогти молодій Українській державі?»…
Було це десь наприкінці 90-х чи на початку 2000-х, але й досі муляє в пам’яті згадка про той випадок.
Не через щире прагнення того журналіста допомогти індійцям. А через непохитну віру його в те, що нещасні індійці не можуть себе прогодувати і українцям, як «більш цивілізованим старшим братам» треба прийти на поміч бідосям.
Цілком щира покровительська зверхність до людей з іншим кольором обличчя, стійке переконання, що вони (вибачте на слові) “тільки вчора з пальми злізли” не сприймається виразниками цієї позиції як расизм.
Але насправді расизмом і є — глибоко вкоріненим чи то від некритичного читання неадаптованих книг європейських письменників ХІХ ст., чи то від залишків радянського великодержавного шовінізму.
Тільки останній невіглас з хамським менталітетом може вважати, що приналежність до білої меншості дає йому право оцінювати мільярдні за чисельністю і тисячолітні за культурою народи, народи, які на відміну від нас, грішних, успішно освоюють Місяць – оцінювати як такі, що мають «слабкий інтелектуальний потенціал».
Соромно, що такі ” інтелектуали” у нас досі якимось чином наближені до влади.
Євген Якунов
