Одна поважна людина попросила вислухати її дуже талановитого сина. Я вислухав. «Хочу бути письменником», – сказав юнак, тамуючи подих. «Ким?» – перепитав я. «Письменником». «Яким письменником?» «Знаменитим», – упевнено відповів він.
«Навіщо?»
«Хочу самовиразитися, хочу повідати світові щось нове».
«Ти щось пишеш?» – поцікавився я.
«Поки що ні».
«Зрозуміло», – промовив я фразу, яку зазвичай промовляють, коли щось не зовсім зрозуміло.
«Що порадите?» – заглянув благально в очі.
«Знаєш, у письменницької братії є одна приказка: знаменитим письменником не станеш, якщо нічого не пишеш».
«Що потрібно для того, щоб цікаво писати?»
«Щоб писати, потрібно добре думати, добре себе почувати, добре висипатися, регулярно харчуватися, часто гуляти на свіжому повітрі, придивляючись до довколишнього світу».
«Для чого гуляти?» – здивувався хлопець.
«Хоча б для того, щоб твоє життя зустрілося з життям читача…»
Мирослав Дочинець
