Було мені колись шість років, жив я в бетонній чотириповерхівці – спереду гойдалки, позаду болото. У ті часи любив я чогось такого цікавого попоїсти – я й зараз не проти, хоч і стараюся себе стримувати, не накидаюся на харчі, коли хтось дивиться. А тоді було модно виносити з дому щось таке вигадливе – бутерброд із ковбасою, млинець із повидлом, а інколи й вареника якого з картоплею, щоб олія по пальцях стікала – і хвастати в пісочниці: так непоквапливо їсти, копирсаючи черевиком камінці, підкидаючи знічев’я трісочки, демонструючи всім, хто тут зараз на вершині харчової піраміди. Щоб усім зразу ставало ніяково. Щоб усі починали крадькома ковтати слину й позирати на свої вікна.
Вишенька
