Культура Суспільство

Про матюки і мову

Мова як засіб комунікації — абсолютно утилітарний інструмент і придуманий для обміну інформацією та полегшення описовості навколишнього світу. Як казав Вітґенштайн — межі моєї мови означають межі мого світу. Означають, не в сенсі надають сенсу, а в сенсі надають кордонів. Чим багатша мова — тим у ширшому світі ти живеш.

Так от, вертаємось до матюків. Мова — нагадую, інструмент. І коли для того, щоб відкрутити якусь гайку потрібен ключ на вісімнадцять — то замість нього не підійде ні пилочка для нігтів, ні паяльник, ні бензопила німецької фірми «Still». Хоч це все чудові інструменти, але вони не ключ на вісімнадцять і для відкручування гайки не підходять.

Отже, світ зараз у нас такий, що в ньому відбуваються абсолютно ненормальні речі. Жахливі, башкозриваючі, шокуючі, бентежні, страшні. І такі ж події. Тому для опису цього ненормального світу і подій, котрі у ньому щодня відбуваються, нормальні слова не дуже підходять. Ними не відкрутиш гайку сьогодення.

Ні технічна мова на кшталт «броньована гусенична машина, керована двома мешканцями Росії, була зупинена бойовим пристроєм для відстрілу гранат», ні літературна «ворожий танк був героїчно зупинений влучним пострілом українського бійця» от взагалі не розкривають ні драматичності події, ні її гостроти та реалізму. А фраза «і тут чувак з окопа яа-а-аа-ак ї*ане гранатометом по рускій беемпешці, всьо на*уй роз*іздошено, москалі обгорілі –шматками в різні сторони, а*уєть краса!»

Тому кожному городу нрав і права, а кожній ситуації своя мова. І матюки, як дуже енергоємні слова — цілком підходять для описовості певних моментів життя. Бо життя наше зараз таке, як колись його точно описав легендарний фірман: я туда, кобила сюда, ху* його знає де я є…

Володимир Гевко

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.