110-й ранок Широкої війни. Він припав на День Святого Духа — день, який поет українського кореня Максиміліан Волошин називав іменинами Землі. Бо ж справді земля в розповні зелені – у буйстві росту і рясту. А миколаївці та вцілілі мешканці Сіверськодонецька ховаються в підвалах, бо руzzкій мір не дає милуватися красою літа землі, а змушує нюхати міазми імперськості. А наші воїни тримають оборону, навряд чи маючи час і змогу подумати про красу відродженої землі, бо вони бачать її зраненою.
За десять днів стратегічна та й тактична ситуація війни в Україні не змінилася принципово. За Сіверськодонецьк тривають бої, у Лисичанську виявляють все нових диверсантів, Миколаїв і Харків під обстрілами, а в районі Херсона наші просуваються по 5-10 кілометрів. Їм би могло допомогти суспільство, все голосніше питаючи владу: «Хто розмінував Кримський перешийок? Хто винен в окупації Херсона, Мелітополя і Енергодара? Чому у Каховку, Скадовськ і Генічеськ окупанти зайшли без опору?».
Тим часом стара Європа в особі керівників Франції та Німеччини запереживала: а якщо, не дайбо, Україна переможе? Та ще й у союзі з Польщею при підтримці британського лева і американського орла стане лідером Європи? Тож недарма з’явилися вирази: макронити – це весь час розмовляти з Путіним ні про що і шольцити – весь час обіцяти, нічого не роблячи. Макрон, Шольц та прем’єр Італії Драгі збираються до Києва, аби умовляти Зеленського поступитися українськими територіями, бо, як сказав Макрон, Росії\Путіну треба зберегти лице. Певно, навчився у Філіпа Петена, який також намагався зберегти лице Третьому рейху і Гітлеру… Традиція, одначе!
А чернігівці розслабилися – спроквола блукають затишними вулицями, сидять у ресторанах і барах, благо, більшість із них відкрилися, а буйна зелень позакривала сліди рашистів. І – обурюються включенням сигналу повітряної тривоги. Звісно, у Чернігові не чутно, як, скажімо, вчора кацапи обстріляли село Хрінівку на Сновщині, ще раніше – Грем’яч і Михальчину Слободу на Новгород- Сіверщині, Сеньківку на Городнянщині. Зрештою, позавчора наша протиповітряна оборона збила дві російські ракети над областю. І чомусь про це треба дізнаватися ледь не з закордонних агенцій…
Інформаційна політика продовжує лишатися невідповідною ситуації, зрештою, «єдиний марафон», цензурований офісом президента, слухати й далі неможливо – певно, багато агентів російського впливу продовжують там працювати…
… В приміській маршрутці вони сиділи поруч – поважний інтелігент у вишиванці і солдат у літній формі. Інтелігент був у віці, що видавала сивина та зайва округлість живота, а солдат виставив гострі юнацькі коліна і кинув на них навхрест натомлені руки та майже зразу задрімав. Маршрутка минала блокпости і поля, з яких недавно тільки прибрані охвістя російських снарядів. І це було символічно: їхали поруч українська культура і українська армія, що її захищає. З приймача у водія лунала «Ой, у лузі червона калина похилилася…». А в цей час у Києві якась неукраїнська потороча верзла про «маленьку українську культуру»…
… І був сто десятий ранок Широкої війни. І згадували в цей ранок хто що: одні лякалися вкиду про план Росії на 120 днів війни (ну, правильно, до середини жовтня війна й може тривати), а другі згадували про галилейських рибалок, на яких зійшов Дух Святий і вони у сіті свої піймали всю вселенну. І тривала війна на благословенній українській землі, яку посміли спаскудити ті, яким запраглося світового панування – але не силою галилейських рибалок, а зброєю кочових народів Каїна. І наближалася Перемога над кочовиками, що уявили себе Третім Римом.
Василь Чепурний
м.Чернігів
