Папою в Галичині називали хліб, а ще папендеклю, котра поза Галичиною — рубероїд. Іншої папи я в дитинстві не знав. У школі дізнався про памфлет Галана «Плюю на папу». Якось поет-демократ Іван Гущак всередині 1980-тих років збирався в туристичну поїздку до Італії. Не мені казати, яких людей туди пускали, якщо такий, як я не міг навіть до Польщі рипнутися.
У підвалі Спілки письменників була файна кнайпа «Лис Микита», і ось до нашого столу, де також сидів голова Спілки Роман Лубківський, підсідає Гущак і цікавиться, як йому поводитися в Італії.
– Чи казати мені, Романе, що я український поет?
– Ні! Ти, щойно зійдеш з трапу, відразу кажи: «Плюю на Папу!».
Гущак витріщує очі, а Лубківський пояснює:
– Бо там, знаєш, емігранти теж наші є. Ну, і взагалі – проіскі імперіалізму! То ти там відразу дай зрозуміти, з ким вони мають справу.
Гущак те все слухає дуже серйозно і киває. Пан Ромцьо – авторитет, бо не раз бував за кордоном.
– І що – отак відразу валити? – перепитує.
– Аякже! Відразу! Не дай їм опам’ятатися. Тоді вони вже не будуть тобі робити жодних провокацій.
Гущак виймає записника і питає, які ми знаємо італійські слова. Ну, тут починається апогей. З’ясувалося, що кожен не просто трохи щось знає, а мало не спец в італійській мові. Кожен ліпить, що тільки йому на думку спало. Гущак усе записує. Раптом зосереджується на одному слові:
– А що таке «кретіно»?
– О, це, – каже художник Роман Безпалків, – цікава людина.
Гущак записує.
– Але краще, – додає Безпалків, – як ти назвеш співбесідника «кретініссімо». Це найвища міра поваги.
Повернувшись, Гущак якийсь час супився на нас, але супитися на Лубківського не випадало, то врешті попустився.
– Добре, що в літаку сиділи мудрі люди, то я їх розпитав. А якби нє, а наговорив би того, що ви мені намолотили – ото був би цурис!
– І що – дуже в літаку сміялися, як ти зачитував італійські слова зі свого записника? – питає Роман Безпалків.
– Йди-йди, – відмахується Гущак. – Але одну річ я таки зробив. Ромко мав рацію. Бо коли до мене на вулиці підійшов якийсь підозрілий тип, то я відразу гримнув: «Плюю на Папу!» – і він вмить скрутився і зник.
– А як він виглядав? – запитує Лубківський.
Гущак детально описує. Лубківський уважно слухає, перепитує, а тоді:
– Ой, Іване, не того ти відшив! Бо то був відомий італійський письменник Джакомо Леопарді. Він дуже любить усіх пригощати і обдаровувати гостинцями. Минулого разу він мені навіть сто доларів дав.
Леопарді помер, так між нами, ще в 1837 році. Гущак пополотнів з виразом Калитки, який ось-ось заволає: 
«краще смерть, ніж така потеря!» Для людини, яка при будь-якій складчині не виймала з кишені більше одного карбованця, то був справжній удар.
А в Італії Гущак дуже пильнувався, аби не зробити чогось недозволеного. В якомусь комуністичному представництві він набрав різних кольорових буклетів і календариків. В одному з буклетів причаївся Гущаків страх: гола дівчина! Цього було досить, аби пережити найтяжчі хвилини у своєму житті, бо з тим безкоштовним скарбом йому розлучатися нізащо не хотілося. Переживати було чого, бо в одного з їхньої групи супроводжуючий кагебіст виявив порножурнали, і потім усіх змусили писати заяви, що вони глибоко засуджують його ганебну поведінку.
Дорогою на літак Гущак намагався позбутися того нещасного буклета, але він був доволі великим. Обливаючись потом, він несміливою ходою наблизився у московському аеропорту до митника і на запитання, чи не везе порнографії, заторохтів:
– Нєт-нєт, вєзу ісключітєльно кумуністічєскую літєратуру! Відітє – красниє абложкі?
Розповідаючи, він роззирається і виймає того нещасного буклета. Коли ми побачили те, що ми побачили, то пирснули сміхом. Один лише Лубківський набрав дуже поважного вигляду.
– Іване, знаєш що… Я в тебе того буклета заберу, бо будеш мати біду. Ти ж партійна людина. Нащо тобі проблем?
– Добре-добре, – заметушився Гущак. – Бери, Ромцю, бери. Боже, що я тільки не пережив!
Лубківський ще раз розгорнув буклет і, прискаливши око, подивився на порнографічне фото, яке зображало дівчину з букетом квітів. Дівчина була гола, але усі скоромні місця надійно прикривав букет. Лубківський скрушно похитав головою і сховав буклет до течки.
Юрій Винничук
