Я лише починав писати,
Ковтаючи рядки чужі, –
Далекі ті семидесяті
Ношу у глибині душі…
Я поетичну борозенку
Зачав і в неї клав слова, –
Носив Михайлові Клименку
Свої тривоги римувань…
Самоупевнений постійно,
Я довіряв своїй струні,
І Київ відкривав обійми
Двадцятирічному мені…
Я вірші Лукову заносив,
Світився «Ранок», «Жовтень» грів,
А Воронько з Перебийносом
Мене хрестили у «Дніпрі».
Академічний Слабошпицький
Критичне підставляв плече…
Ще й досі згадується-сниться
Зір Кацнельсонових очей.
Було мені так гарно й добре,
Коли на сторінках «Вітрил»
Степан Олійник уподобав
Мій поетичний хист і стиль…
…Вже маю книг я повну скриньку.
У віршах моя доля вся…
Спасибі, рідні, за підтримку!
Я втримавсь. І тримаюся!
Як ми з Пегасом вірш продавали
Мав корівку б я рябу –
На леваду гнав би,
Якби кінь у мене був,
Я його сідлав би.
Якби мав я хоч козу –
То збивав би масло!
… Знов Пегасом вірш везу
У народні маси.
В серці – спрага, в мізках – жар,
А Пегас гарцює!
– Що за фрукт? Що за товар? –
З нас народ кепкує.
І хоч він таки не згірш
Зоряного неба, –
Фарш розходиться, а вірш –
Ну, кому він треба?!
Ні багатий, ні бідняк
Не купляють тексту…
… Віддаю його за так –
Щоб назад не везти…
Р.S.
А один лайдак, прикинь,
Супить лоба грізно:
– Був би непоганий кінь,
Якби крила зрізать…
Михайло Пасічник
