Прочитав дуже важливе повідомлення у Тараса Прохаська… Про те, як дбайливо, старанно, жертовно і безнадійно він сортує сміття, перед тим, як понести і викинути його в смітник (пластик, скло, папір, ганчір’я і т.д.). А жертовно і безнадійно через те, що у нас сміття сортує одна людина з-поміж десяти тисяч. В кращому випадку…
Тому все його, Тараса Прохаська, особисте сортування — це мартнотартство і краплина в океані, яка нічого не змінить…
Але його «сміттярські» розмірковування зовсім не про сміття. Текст про те, що не треба робити те, чого робить не належить… Не для когось і не чогось, а для самого себе. Бо так треба!…
Це і є оте Дао та Шлях, про який всі люблять розпатякувати, але не люблять тим Шляхом іти…
Одна з найбільш популярних та вживаних мотивацій сучасного світу: «Навколо так багато козлів, що, мабуть, буду козлом і я»…
А от — ні!
Можна й не бути! Хоч і удобно…
Віталій Чепинога
