Піднімалися до нього на Горове гніздо за розрадою люди. Прибутні звірялися в своїх клопотах і журах. «Життя непросте. Весь час сумніваюся, як чинити...», «Життя складне. Я зовсім розгубилася…», «Життя пусте. Я розчарувався…», «Життя жорстоке. Я зламалася…»
Прочитав дуже важливе повідомлення у Тараса Прохаська… Про те, як дбайливо, старанно, жертовно і безнадійно він сортує сміття, перед тим, як понести і викинути його в смітник (пластик, скло, папір, ганчір’я і т.д.). А жертовно і безнадійно через те, що у нас сміття сортує одна людина з-поміж десяти тисяч. В кращому випадку…
Одеса. Їду в тролейбусі. Вихідний. В салоні всього десять пасажирів. Біля мене розмістилася галаслива компанія з трьох людей середнього віку. Лунає стандартне оголошення: «Шановні пасажири, будьте уважні…». Йдеться про необхідність вдягання захисної маски.
Учора, рівно о 20 годині мій телефон висвітився незнайомим номером. І щойно я почув старечий, але бадьорий голос: «Дра-а-астуйте. Це Льонік..?», як одразу зрозумів, що то мої рідні земляки з Чернігівської області. «Це баба Маруся.., — в телефоні щось зашаруділо, гримнуло, таке враження, що він упав, — осьо, дідові даю, бо з рук вириває…»
До якого села не ввійдеш, не в’їдеш – роздолля картопель. Головна їжа українців! І худоби також. Насамперед, свиней. Вважається, що за статистичними даними, на кожного жителя держави ми споживаємо щорічно від 140 до 148 кілограмів «другого хліба» на душу. В Івано-Франківській, Житомирській, Рівненській, Львівські та Вінницькій областях цей показник сягає ще більше –183-189 кілогамів.
У колишньому колгоспному саду достигає білий налив. Ці яблука нагадують мені безтурботне дитинство, коли ми з ранку до пізнього вечора борсались у довколишніх ставках і перекушувати яблуками та смаженою рибою…
