Його картини – генетична карма українців і наша сакральна сила… Вчора, 2 серпня – роковини відходу за небесний пруг Миколи Кумановського. Я цього не знав, хоча пам’ятаю, що його не стало кілька років тому. Виявляється, вже шість років минуло. Про це почитав у Олександра Клименка в Фейсбуці, мого земляка (з Коростишева родом), талановитого прозаїка і музиканта.
Лише раз зустрічався з Миколою. Це було в редакції газети «Українське слово» в 1999 чи то 2000 році. Він тоді приїхав до Києва і хтось привів його до редакції. Пам’ятаю, розмова тоді не зовсім 
склалася; я відчув якусь психологічну напругу на душі в мого співрозмовника. Але зустріч запам’ятав…
Значно пізніше побував на виставці його картин у Києві. Тоді ми не зустрілися. Але картини Кумановського мені «зайшли» як ніякі інші. Роботи жодного з художників не викликають у моїй душі стільки якогось внутрішнього неспокою і тривоги. Можливо, на цих картинах є те глибинне, що співзвучне з моїм особистісним сприйняттям цього неогортанного світу з його радощами й болями?..
Кумановський – художник унікальний.
Художник незвичайний. Фактично кожна його картина говорить значно більше, ніж на ній зображено фарбами. Це якийсь первинний український космос, який вріс у нашу свідомість і ось проявився, будучи візуалізований художником.
Сьогодні, в умовах великої війни із земним сатаною, в іншому, пророчому світлі на полотнах Кумановського сприймаються і українська драматична історія, і українська генетична карма, і українська сакральна сила…
Тут лише кілька ілюстрацій визначного художника, які він залишив нам як застереження. Дивімося, читаймо, думаймо…
Михайло Сидоржевський
