Та одчепіться ви, Бога ради, од Гоголя! Звісно, він був малоросом, бо належав до окремого в імперії сословія: Ukrainien, établi а Moscou (як підписався при заселенні в книзі карлсбадського санаторію: “Mr. Nicolas de Gogol Ukrainien, établi а Moscou”: Микола Гоголь – українець, що проживає в Москві.).
А инакше й бути не могло, це вам не Шевченко, котрий ту приналежність уже висміював, хоч і в імперії так само жив, проте до сословій не належав, відповідно шкурного інтересу не мав, але ще й по нім уся наша еліта була саме Ukrainien, établi à Moscou (тут мається на увазі Москва не як місто, а як імперія), разом з Драгомановими-Косачами, хочем того чи ні, хоч пізніше і з націленням на окремішність, але все одно заігрування з властьімущими мало місце, мусіло мати. Лиш кожен по-своєму використвував: хтось для загального, а хтось власного добра (згадати лиш “як Олена Пчілка Емський указ відмінила”).
Тому-то доста того, як Гоголь висміяв росію у своїх текстах: почитайте Юрія Манна, який його в русофобстві слушно(!) звинувачує, чи ту ж таки Смирнову-Россет, що добре формулює думку про те, що проза Гоголя то висміювання хохлом росії. Врешті, самого Гоголя прочитайте, тоді й одпаде питання чий він (те ж таки перше видання “Тараса Бульби” вже не перший рік як доступне до прочитання!).
Він може бути різним з вибору, але його приналежности/закорінености не скасувати, бо це «прошивка», яка навіть на рівні мови пручається імперській традиції, виростаючи у власну/осібну мову, яка скасувала панівну позицію російської і перекреслює тяглість од Пушкіна.
Ну і так, читав я його с упоєнієм в дитинстві і чомусь воно мені було близьке, хоч руснявої літератури не сприймав зовсім, за що мені на зарубіжній гатили одиниці, бо відмовлявся всяких мастєров і маргарит читати, а от Гоголь заходив, бо навіть на рівні стилістики відчуваєш с-в-о-го, тому з народинами, Миколо Васильовичу, будьте наШ!
Богдан Гасюк
