Хто такий «щирий» та «уміркований» український піїт-патріот (за Винниченком)? Тепер, до 24 лютого минулого року, і не пригадаєш. «Радіо Ніч» – радше спадає на думку «найгостросюжетніший, а водночас найліричніший твір Юрія Андруховича». Звісно, се визначення не моє, а промоутерів. Тих, хто без мила просуває сучукрліт і в тин, і в ворота.
А я ж про що…
Знову про щирість! І завертаю голоблі до Івана Франка з його сакраментальним. Василь Стус відтак підхопив се гасло Каменяра: «Най будем щирі». З красним письменством у нас не склалося після виїмкового Григора Тютюнника. Що в прозі, що поезії. Не беремо до уваги нонкорфомістів-поетів на кшталт М. Воробйова та С. Вишенського. Так уже повелося: справжні ж Поети в Україні – сурмачі-піснярі!
Що таке високі проза і поезія – я не беруся трактувати. Про се ліпше знають заробітчани-професори вишів. Я ж достеменно знаю їхніх творців: прози й поезії. На жаль або на щастя, ті, що сотворили високе, вже переставлені. Сучукліт валяє непотріб! Гадаю, з сим погодиться розсудливий українець. Тим паче, під час Великої війни.
То хто ж таки «пришиблене покоління»? Мабуть і я, небезгрішний.
Ярослав Орос
